Приколи, притчі, побрехеньки від Костянтина Тараненка
  • slide
  • slide
  • slide
  • slide
  • slide
  • slide
  • slide
  • slide
  • slide
  • slide

Останні новини

  • А чому даєш хабарі ти?
    Мабуть, увесь район уже чув місцевий анекдот-бувальщину про «дві сковороди». Коли бабця запитала лікаря, що вона винна за порятунок її чоловіка, ескулап, ніби так і годиться, зверхньо заявив: «Дві «сковороди»!».  Без заперечень вдячна старенька почимчикувала  на базар, звідки принесла  лікарю замовлені дві сковороди — новесенькі, блискучі, хіба що… без водяних знаків.
  • Наскільки вільними ми стали?
    «Ми обіцяли — ми зробили, ура! Ми — вільні!», — радісні гасла останніми днями заполонили всі українські телеканали. Автори роликів малюють українцям справжні райдужні перспективи, стверджуючи, що введення безвізового режиму — чи не найголовніше досягнення України за останні роки, адже «безвіз — це не лише спосіб перетинання кордону, а й ще один крок до утвердження свободи людини і свободи нашої держави».
  • Квіти на могилі: штучні чи живі?
    Нещодавно з родичами виділили день, щоби поїхати прибрати на цвинтарі, упорядкувати могили. Дорогою заїхали купити квіти, бо це було напередодні того дня, коли  покійному свекру виповнилося б 70 років. Даючи мені чотири гвоздики, продавчиня мимохідь запитала: «А як Ви ставитеся до екологічної акції проти штучних квітів на кладовищах?» Я тоді лише знизала плечима. Чесно скажу: однозначно відповісти «за» чи «проти» — я не готова.

Приколи, притчі, побрехеньки від Костянтина Тараненка

Від автора:Тараненко АРЕНИК
Життя наше таке багатогранне, непересічне і нерідко несистематизоване, що іноді годі розібратися — де сміятися, а де й… сумувати у тій чи іншій ситуації. Але якщо людина за будь-яких обставин має почуття гумору, для неї ці складнощі не будуть, скажімо так, дуже обтяжливими.
Я не вперше виступаю перед вами в улюбленій читачами сторінці «Веселий вареник» із різноманітними «приколами», «прибамбасами» і т. д. Але якщо раніше то були, скажімо так, смішинки певної тематики, то сьогодні надаю до вашої уваги своєрідний «вінегрет» — «приколів», притч. До певної міри побрехеньок (хоча вони й мають реальну основу) з усіх аспектів життя. Як це мені вдалося — судіть самі. Отож смійтеся на здоров’я!
Назавжди ваш — К.Т.

Ковбаска пiдвела

Початок 70-х минулого століття. Студенти. До стипендії ще два дні. Точніше, дві доби. Два дні і дві ночі. Та й видають її після двох діб аж по обіді. А в кишенях — лише трохи копійок лишилося…
— Ходімо, друже, щось на зуб купимо! — це однокашник Микола Дудка до мене.
Мовчки збираюся. Неподалік гуртожитку гастроном. За кільканадцять метрів — кафе «Спортивне», звідки смачно так пахне… Але то на сьогодні не для нас. Хай згодом…
…У м’ясному відділі щойно привезли ліверну ковбасу. По 47 коп. за кілограм. Нашкребли ми копійок десь до карбованця. Ого! Вистачить майже на кіло ковбаси, ще й на хлібину!
Дудка бере дві товсті палиці «ліверки», розраховується. Куди її покласти? Ховає за пазуху під плащ. Ми обидва — у модних тоді болоньєвих синіх плащах, молоді, завзяті й — голодні.
Виходимо на подвір’я, аж гульк! — ідуть, весело щебечучи, дві дівчини.
— Закадримо? — моргає мені Микола.
— Нема питань! — хвацько відповідаю.
Підходимо до дівчаток. Микола «щигликом» — з одного боку, я — з іншого. «Ну, дівчатка, я десь вас бачив! Чи не піти б нам у кіно?» (За які «шиші»? — думаю сам).
Дівчатка нібито й не проти. В усякому разі взаємністю відповідають.
Мій друг так і сипле анекдотами, павичем перед дівчатами крутиться (ще той ловелас!).
І раптом… Попереду від Миколи з-під плаща випадає товстелезна біла палиця ліверної ковбаси… Немов у «Ревізорі», — німа сцена. Це, друзі, треба було бачити! І уявити наш стан! Тоді ж зовсім інші були поняття про порядність, культуру і т. д., аніж сьогодні.
Ну, звичайно, нас від тих дівчаток, як вітром здуло. А позаду лунав їхній регіт.
Отак ми їх «закадрили». Ковбаска підвела!...

• літературні пародії

Дописалась!

«… Нехай сміються видавці-вельможі,
Що розміри і рима, мов, не та,
А я пишу, бо не писать — не можу!...»
(Валентина Кондратенко.
Збірка «Цвіте запізнілий мій
терновий…» — 1999 р.)

Скажу одразу, що пишу не гірше,
Аніж Тичина чи, приміром, Драч,
Але мої талановиті вірші
Не друкували, хоч сідай та й плач!
Ну, начувайтесь, видавці-вельможі,
Куди потрібно, теж я напишу!
Так напишу, бо не писать — не можу!
Усьому світу я таке скажу!..
І дописалась! Ось що значить слово!
Бач, збірка є, бо я тверда була!
І «Цвіте запізнілий мій терновий…» —
Пішла у світ! А... читача знайшла?..

Агрономiчно-проблематичне

«Грибами пахне й полином,
І житом, скошеним у полі…»
(Віра Яшан.
Збірка «Осінні акварелі»)

І знову осінь за вікном,
І знову холодно, тужливо…
Багряне листя перед сном
Пригадує травневі зливи.
Пишу, як пахне полином
І житом, скошеним у полі…
Заходить фермер-агроном,
Кляне свою нещасну долю:
— Поети всі ви отакі?! —
На мене гримає він грізно, —
Що житні славите валки,
Які скосили ми запізно?
Сміються з мене всім селом,
А вам ні холодно, ні жарко!
«Грибами пахне й полином!»…
Та за який… купить солярки?!

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Оголошення

Реклама

ЛОГОТИПчик

Погода

Новини в Україні

Канал не знайдено

Статистика

Сьогодні
Вчора
За тиждень
Минулий тиждень
Місяць
Минулий
За всі дні
187
2853
5601
36418
84598
95067
1418130

Прогноз
3120

12.48%
5.96%
14.83%
0.52%
0.40%
65.81%
Online (15 minutes ago):31
one guest
no members

Ваш IP:54.159.91.117