ЯК НЕ ПРОСПАТИ РIЗДВО?
  • slide
  • slide
  • slide
  • slide
  • slide
  • slide
  • slide
  • slide
  • slide
  • slide

Останні новини

  • Я БАГАТА СВОЄЮ РОДИНОЮ ТА ЛЮДЬМИ, ЯКІ МЕНЕ ОТОЧУЮТЬ
    Всього було у моєму житті — і радощі свої, і прикрощі. Народилася і виросла я у селі Сушках, точніше на хуторі Кринки, який місцеві називали «Крим», бо його вуличка пролягала побіля ставка з вербами та верболозами. Багато дітвори там росло. Весело було. На дорозі пиляки було по кісточки, так що курява стояла стовпом майже цілий день. Благо, що поряд ставок, тож з дороги — шубовсть прямо у воду!
  • До 100-рiччя вiд дня народження Олеся Гончара: улюбленi цитати
    «Всяке буття є страждання, так східні мудреці вчать. Нірвана, кажуть. Стану нірвани, мовляв, треба досягти, ото й буде повне щастя по—нашому. А щоб нірвана тобі відкрилась, мусиш зректися всього земного, подолати в собі жагу життя, звільнитись від усяких бажань та суєти, цілком віддатися спогляданню. Однак щодо Баглая, то в нього філософія інша: труд звеличує людину. Звісно, не скотячий. Не тільки ради шлунка. І не пустопорожній, не на холостому ходу.  Бо такого в нас чи не найбільше, про декого справді можна сказати: житимеш довго, але даремно.» («Собор»)
  • Гончар у моєму житті
    Продовження роздумів на тему «Гончар у моєму житті» . Початок — у №13 від 30 березня 2018 р.. Митець минулого і сьогодення, син-патріот матері-України, нащадок козельщинської землі Олесь Гончар – не тільки сильна та вольова особистість. Насамперед він проникливий майстер прози й талановитий режисер літературного життя. Письменник лишився у пам’яті незгасаючим днем, який розповідає про знедолену Україну, духовний занепад морального людського світу, політичну байдужість до святих джерел життя.

ЯК НЕ ПРОСПАТИ РIЗДВО?

пістЯ дуже люблю Різдво. Хоча сьогодні воно дуже нагадує Новий рік мого дитинства. Народна пам'ять перенесла на нього весь традиційний емоційний заряд забороненого радянською владою Різдва: те ж саме наростаюче чекання, довга передсвяткова суєта, ялинка... І головне — всепоглинаюче очікування Дива з великої літери. Ось зараз, як у казці, проб'ють дзвони, і почнеться якесь інше, СПРАВЖНЄ, дивне життя, відкриються чарівні двері в інший, блискучий світ. І для більшості людей у цьому сенсі мало що змінилося. Усі ці емоції й сьогодні більше стосуються Нового року, а не Різдва. Тому і повторюються з року в рік такі хвилюючі багатьох запитання: а як же бути нам, православним, — у всіх Новий рік, а у нас суцільний піст?

Адже якщо розібратися, то що, власне, ми маємо розуміти під святом Різдва? Приміром, коли ми в пологовому будинку зустрічаємо квітами маму з новонародженим, ми радіємо його приходу з небуття у буття. Але тут — Немовля, Яке і є саме життя, народжується... у смерть. А перед нею (смертю) — ми знаємо — буде нерозуміння оточуючих, злі люди, зрада ближніх, публічна наруга і богополишеність.
Та й як Він приходить у світ? Батьків, котрі загубилися у натовпі «мігрантів-чужаків», ніхто у Віфлеємі не бажає пускати на поріг. У цю святу ніч їхня доля, за словами митрополита Сурозького Антонія, «самотність — страшна, пекуча, вбивча самотність, яка з'їдає серця стількох людей».
По-моєму, щоби зрозуміти сенс Різдвяного посту, потрібно просто усвідомити трагедію самої події Різдва. Адже що відбувається? Безгрішному Немовляті прищеплюється МІЙ гріх, щоб Воно виробило у Собі антивірус, який потім допоможе мені вилікуватися, дасть шанс уникнути смерті. І мені Його не шкода? Мені не страшно від думки, що з моєї вини Воно буде страждати, заражене моїми гріхами? Не хочеться плакати і каятися, постаратися вичистити хоч частину цієї зарази, щоб вона не дісталася Йому?
Що вдієш, такі вже ми товстошкірі; тільки потрясіння здатне вибити в нас іскру любові та каяття. І якщо це відбувається, наша улюблена тема «смачної і здорової пісної їжі» якось навіть не спадає на думку. Голова зайнята іншим: як підготувати свою душу, своє серце до зустрічі, як зробити там передсвяткове прибирання, щоб коли зійде Віфлеємська зірка, крикнути Святому Сімейству: йдіть сюди, до мене, я давно вас чекаю! І тоді вируючий навколо новорічний гармидер перестане бути перешкодою і проблемою. Адже необов'язково наводити лад у душі, посипаючи голову попелом. Діяльна любов до ближніх працює нітрохи не гірше. Особливо якщо вдається при цьому не забути про свою головну мету і йти від сенсу події — до побуту. А не навпаки.
І коли це вдається, оживає те забуте, дитяче очікування Дива. І воно відбувається. Різдво, наче казковий золотий ключик, відкриває заповітні двері, за якими дорога, шлях, що веде до недалекого на горизонті Великодня. Там, попереду, Воскресіння, яке дійсно буде. І це робить Різдво таким безумовним, таким ВСЕЛЕНСЬКИМ святом, яке впускає нас у дійсно блискучий, хоч і трагічно важкодосяжний для нас світ, де немає і не може бути безутішної любові.

Марина БОРИСОВА

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Оголошення

Реклама

ЛОГОТИПчик

Погода

Новини в Україні

Канал не знайдено

Статистика

Сьогодні
Вчора
За тиждень
Минулий тиждень
Місяць
Минулий
За всі дні
463
3850
27176
17740
69568
58428
1308033

Прогноз
4056

11.09%
6.26%
15.63%
0.56%
0.43%
66.04%
Online (15 minutes ago):92
92 guests
no members

Ваш IP:54.81.68.240