Зці­ли­лась і ощас­ли­ви­лась
  • slide
  • slide
  • slide
  • slide
  • slide
  • slide
  • slide
  • slide
  • slide
  • slide

Останні новини

  • Зці­ли­лась і ощас­ли­ви­лась
    Че­рез хво­ро­бу не скла­ло­ся у ме­не сі­мей­не жи­ття, щас­тя. Моє одру­жен­ня — всь­о­го на пі­вро­ку. Не ві­ри­ли ба­ть­ки, що я ко­лись ви­ду­жаю, тож не по­ві­ри­ли і чу­жі лю­ди.
  • Приведи нас, Маріе, до Сина!…
    Од­не з най­ве­лич­ні­ших в іс­то­рії люд­с­т­ва свят — Різ­д­во Гос­по­да Бо­га і Спа­са  на­шо­го Ісу­са Хрис­та. Ду­ша зав­ми­рає, ко­ли по­ду­ма­єш: це ж са­ма Лю­бов, са­ма  Бла­го­дать опус­ка­є­ть­ся до нас із своїх Не­бес­них ви­сот... Яко­го ще да­рун­ку тре­ба?
  • Пройшов Спас - пішло літо від нас...
    До найбільших серед дванадцяти річних свят християнського календарного циклу належить і Преображення Господнє, або Спас (Великий Спас), що припадає на 19 серпня. Він вважається третім святом після Різдва та Великодня. Перший Спас збігається з Маковеєм, тобто 14 серпня, а третій збігається з післясвятом Успіння (29 серпня). Згідно з переказами, одного разу Ісус Христос з трьома своїми учнями піднявся на гору під назвою – Фавор. Як тільки добрався він до самої вершини і безпосередньо зійшов на неї, він змінився на краще. Неймовірною білизною засяяло його вбрання, і обличчя його також засяяло. Преображення — явлення Сина, під час якого Отець свідчить голосом зі світлої хмари Святого Духа: «Цей є...

Зці­ли­лась і ощас­ли­ви­лась

до ікони1Че­рез хво­ро­бу не скла­ло­ся у ме­не сі­мей­не жи­ття, щас­тя. Моє одру­жен­ня — всь­о­го на пі­вро­ку. Не ві­ри­ли ба­ть­ки, що я ко­лись ви­ду­жаю, тож не по­ві­ри­ли і чу­жі лю­ди.

По­вер­ну­лась із за­між­жя до рід­них, на­ро­ди­ла си­на, взя­ла­ся за йо­го ви­хо­ван­ня. Жи­ла 10 ро­ків у ба­ть­ків, до­по­ма­га­ю­чи їм у всь­о­му, прис­лу­ха­ю­чись до їхніх по­рад. А во­ни ду­ма­ли так: ні­ко­ли я не змо­жу жи­ти са­ма, тоб­то ста­ти гос­по­дар­кою, зав­ж­ди ме­ні тре­ба три­ма­ти­ся бі­ля них. Той страх, що па­ну­вав у моїй ду­ші, при­му­шу­вав ме­не згод­жу­ва­ти­ся з ни­ми у всь­о­му, зав­ж­ди слу­ха­ти кож­не їхнє сло­во. Чу­ла я від чу­жих лю­дей спів­чу­т­тя, але не від­чу­ва­ла по­лег­шен­ня. І про­па­ла ві­ра в здо­ро­в’я, у го­ло­ві дум­ка за­крі­пи­ла­ся: жи­ти ме­ні до смер­ті з цією му­кою.
Ще в шкіль­ні ро­ки з ме­не ви­се­ли­ли ві­ру в Бо­га, в йо­го си­лу. Ад­же то­ді бу­ло за­кри­то цер­к­ву, за­бо­ро­не­но не­тра­ди­цій­не лі­ку­ван­ня. Сла­ви­ла­ся ме­ди­ци­на, на­ві­ю­ва­ла­ся ві­ра в неї, в ме­ди­ка­мен­ти. І жи­ла я 16 літ, сис­те­ма­тич­но вжи­ва­ю­чи при­пи­са­ні пол­тав­сь­ки­ми лі­ка­ря­ми пі­гул­ки й мік­с­ту­ри, та не­ду­ги, ледь-ледь по­пус­ка­ю­чи на де­я­кий час, на­па­да­ли зно­ву й зно­ву.
Три ро­ки на­зад Бог прис­лав ме­ні спа­си­те­ля. У на­ше се­ло приї­ха­ла бу­ді­вель­на бри­га­да із За­кар­па­т­тя, се­ред чле­нів якої був чо­ло­вік, об­да­ро­ва­ний Бо­жою си­лою. Він роз­пи­тав у моїх сіль­чан про моє го­ре, роз­шу­кав ме­не і за­про­по­ну­вав своє лі­ку­ван­ня — Ко­зель­щин­сь­кою іко­ною. Спо­ча­т­ку я в це не по­ві­ри­ла і бо­я­ла­ся, що мої ба­ть­ки не так зро­зу­мі­ють пер­ші на­ші зус­трі­чі... Ад­же я то­ді бу­ла оди­но­кою, а він — мо­ло­дим.
На­сам­пе­ред спа­си­тель зміц­нив мою ві­ру в се­бе, у свої вну­тріш­ні мож­ли­вос­ті. Див­ля­чись ме­ні в очі, він ска­зав: «Чо­му ти згод­жу­єш­ся з та­кою гір­кою дум­кою? Хі­ба слаб­ка лю­ди­на мо­же бу­ти від­мін­ни­цею в нав­чан­ні та ще й по­е­те­сою? Про­я­ви свої вну­тріш­ні си­ли на­зов­ні, і зці­лиш­ся».
Справ­ді, у шко­лі за ко­жен нав­чаль­ний рік, до 8 кла­су, в ме­не бу­ли пох­валь­ні гра­мо­ти, скла­да­ла я в юнос­тій вір­ші, де­я­кі пуб­лі­ку­ва­ли в рай­га­зе­ті. Він по­про­хав про­чи­та­ти хоч один, і я про­чи­та­ла про свою до­лю. Він зап­ла­кав, не від­вер­та­ю­чись, мов­ч­ки взяв ме­не за ру­ку й по­вів до ба­ть­ків. При ме­ні по­ві­до­мив їм про свій ме­тод лі­ку­ван­ня. Во­ни зго­ди­ли­ся...
Ме­ні бу­ло за­бо­ро­не­но зас­то­су­ван­ня ме­ди­ка­мен­тів, прий­о­ми у лі­ка­рів.
Спо­ча­т­ку ду­же по­гір­ша­ло. Ад­же з од­ні­єї роз­мо­ви не мож­ли­во ви­ко­рі­ни­ти ві­ру в ме­ди­ци­ну і все­ли­ти ві­ру в Твор­ця, у Ко­зель­щин­сь­ку іко­ну, її чу­до­дій­ну си­лу. Тіль­ки наб­ли­жа­ю­чись до цер­ков­но­го по­ро­га і пе­рес­ту­па­ю­чи йо­го, вже від­чу­ва­ла у своїй ду­ші ве­ли­кий страх, по­чи­нав­ся прис­туп бо­лю. Лю­ди, по­ба­чив­ши мою му­ку, біг­ли в по­лік­лі­ні­ку, вик­ли­ка­ли швид­ку до­по­мо­гу. Ме­не «на­чи­ня­ли» пі­гул­ка­ми, крап­ля­ми, ін’єк­ці­я­ми. Ле­жа­чи без па­м’я­ті, я все прий­ма­ла. Опри­том­ню­ю­чи, ні­чо­го цьо­го не при­га­ду­ва­ла, спо­кій­но ви­хо­ди­ла з цер­к­ви і їха­ла до­до­му. Що зі мною кої­ло­ся — роз­по­ві­дав мій спа­си­тель. І до­да­вав: «То не ме­ди­ци­на те­бе ря­тує, а Ко­зель­щин­сь­ка іко­на Бо­жої Ма­те­рі».
Час­тень­ко від­ві­ду­ю­чи цер­к­ву, я по­ча­ла від­чу­ва­ти, як слаб­не страх у моїй ду­ші і зміц­ню­є­ть­ся ба­жан­ня зно­ву й зно­ву пе­рес­ту­па­ти її по­ріг.
У цей час до ме­не обіз­вав­ся мій ми­лень­кий, а си­нів та­тусь рід­нень­кий. Він про­хав у всь­о­му ви­ба­чи­ти, про­сив­ся до нас. Ві­ра в пер­ше ко­хан­ня, у сі­мей­не щас­тя в ме­ні не згас­ла, та й де­ся­ти­річ­но­му си­ну хо­ті­ло­ся ма­ти ба­ть­ка, отож ми ска­за­ли: «Так!».
Жи­ве­мо ми тре­тій рік у ба­бу­си­ній ха­ти­ні, три­ма­є­мо своє гос­по­дар­с­т­во у збу­до­ва­но­му кол­гос­пом са­раї. Від­чу­ва­є­мо се­бе справ­ж­ні­ми гос­по­да­ря­ми. Я час­тень­ко «їжд­жу» в Ко­зель­щин­сь­ку цер­к­ву, тоб­то «їжд­жу» свої­ми но­га­ми, піш­ки, ад­же ні по­тяг, ні ав­то­бус, ні так­сі не ру­ха­ю­ть­ся з на­шо­го се­ла в той край. Ли­ше ко­ли-не-ко­ли гос­по­дар­сь­ка ма­ши­на, їду­чи в рай­центр за по­тре­ба­ми, під­бе­ре ме­не по до­ро­зі. Та у ве­ли­ко­му ба­жан­ні зус­трі­ти­ся з Бо­жи­ми слу­га­ми, з Ко­зель­щин­сь­кою іко­ною, я, не по­мі­ча­ю­чи, про­ход­жу кі­ло­метр за кі­ло­ме­т­ром і зов­сім не втом­лю­ю­ся. Тре­тій рік я не вжи­ваю ні­я­ких пі­гу­лок, ме­ні не роб­лять ін’єк­цій, зов­сім не по­трап­ляю в лі­кар­ню. Спо­кій­но жи­ву в своїй сім’ї, від­чу­ва­ю­чи се­бе гос­по­дар­кою, вже май­же здо­ро­вою!
Не­щас­ли­ві хво­рі лю­ди! По­вір­те в мої сло­ва: час­ті­ше при­ходь­те в Ко­зель­щин­сь­ку цер­к­ву, до іко­ни Бо­жої Ма­те­рі, і зці­ли­тесь, і ощас­ли­ви­тесь!

М.Гор­ді­єн­ко

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Новини в Україні

Канал не знайдено

Статистика

Сьогодні
Вчора
За тиждень
Минулий тиждень
Місяць
Минулий
За всі дні
107
1827
1862
17858
21569
79093
1784932

11.06%
7.33%
13.86%
0.57%
0.33%
66.86%
Online (15 minutes ago):22
22 guests
no members

Ваш IP:54.36.148.73