Зці­ли­лась і ощас­ли­ви­лась
  • slide
  • slide
  • slide
  • slide
  • slide
  • slide
  • slide
  • slide
  • slide
  • slide

Останні новини

  • Перемогу в спартакіаді здобула команда «Енергетик»
    8 лютого у спортивному залі Козельщинської ДЮСШ відбулася районна спартакіада серед працівників підприємств, установ та організацій, метою якої є популяризація здорового способу життя, залучення працівників району до активних занять фізичною культурою та спортом. Організував і підготував захід місцевий осередок спорту — громадська організація ВФСТ «Колос».
  • Армспорт
    2 лютого у спортивному комплексі Полтавської аграрної академії відбулися чемпіонати області з армспорту серед чоловіків, жінок і молоді. Козельщинський район представляли вихованці ДЮСШ і дорослі спортсмени-ентузіасти боротьби на руках. У молодіжному чемпіонаті призерами змагань стали: у боротьбі на ліву руку — перше місце у Григорія Пособчука (ваг. кат. 60 кг), Сергія Джафарова (ваг. кат. 65 кг), Юрія Руденка (ваг. кат. 70 кг); друге місце дісталося Віті Коваленко (ваг. кат. 55 кг), а третє місце — Артему Іванку (ваг. кат. 70 кг).
  • ПРО СПОРТ, НАТХНЕННЯ І МРІЇ
    Як почнеш, так і завершиш — стверджує гарна українська промовка. Гарними спортивними справами наповнився перший місяць року — січень. Уже традиційно організатори від спорту проводять чемпіонат Козельщинського району та відкритий турнір з цього виду спорту серед ветеранів. Отже, мова сьогодні іде про чемпіонат.…П’яте січня, дев’ята година ранку. Спортивний зал Козельщинської школи переповнений. Очільник Козельщинської об’єднаної територіальної громади Олександр Троцький, вітаючи учасників, відзначив належні умови для розвитку настільного тенісу, зокрема закуплені фірмові тенісні столи, на яких не соромно проводити змагання і значно вищого рівня. Згадав Олександр Андрійович і свою причетність до цього виду спорту. Пригадав і оті перші покручені, облущені столи,...

Зці­ли­лась і ощас­ли­ви­лась

до ікони1Че­рез хво­ро­бу не скла­ло­ся у ме­не сі­мей­не жи­ття, щас­тя. Моє одру­жен­ня — всь­о­го на пі­вро­ку. Не ві­ри­ли ба­ть­ки, що я ко­лись ви­ду­жаю, тож не по­ві­ри­ли і чу­жі лю­ди.

По­вер­ну­лась із за­між­жя до рід­них, на­ро­ди­ла си­на, взя­ла­ся за йо­го ви­хо­ван­ня. Жи­ла 10 ро­ків у ба­ть­ків, до­по­ма­га­ю­чи їм у всь­о­му, прис­лу­ха­ю­чись до їхніх по­рад. А во­ни ду­ма­ли так: ні­ко­ли я не змо­жу жи­ти са­ма, тоб­то ста­ти гос­по­дар­кою, зав­ж­ди ме­ні тре­ба три­ма­ти­ся бі­ля них. Той страх, що па­ну­вав у моїй ду­ші, при­му­шу­вав ме­не згод­жу­ва­ти­ся з ни­ми у всь­о­му, зав­ж­ди слу­ха­ти кож­не їхнє сло­во. Чу­ла я від чу­жих лю­дей спів­чу­т­тя, але не від­чу­ва­ла по­лег­шен­ня. І про­па­ла ві­ра в здо­ро­в’я, у го­ло­ві дум­ка за­крі­пи­ла­ся: жи­ти ме­ні до смер­ті з цією му­кою.
Ще в шкіль­ні ро­ки з ме­не ви­се­ли­ли ві­ру в Бо­га, в йо­го си­лу. Ад­же то­ді бу­ло за­кри­то цер­к­ву, за­бо­ро­не­но не­тра­ди­цій­не лі­ку­ван­ня. Сла­ви­ла­ся ме­ди­ци­на, на­ві­ю­ва­ла­ся ві­ра в неї, в ме­ди­ка­мен­ти. І жи­ла я 16 літ, сис­те­ма­тич­но вжи­ва­ю­чи при­пи­са­ні пол­тав­сь­ки­ми лі­ка­ря­ми пі­гул­ки й мік­с­ту­ри, та не­ду­ги, ледь-ледь по­пус­ка­ю­чи на де­я­кий час, на­па­да­ли зно­ву й зно­ву.
Три ро­ки на­зад Бог прис­лав ме­ні спа­си­те­ля. У на­ше се­ло приї­ха­ла бу­ді­вель­на бри­га­да із За­кар­па­т­тя, се­ред чле­нів якої був чо­ло­вік, об­да­ро­ва­ний Бо­жою си­лою. Він роз­пи­тав у моїх сіль­чан про моє го­ре, роз­шу­кав ме­не і за­про­по­ну­вав своє лі­ку­ван­ня — Ко­зель­щин­сь­кою іко­ною. Спо­ча­т­ку я в це не по­ві­ри­ла і бо­я­ла­ся, що мої ба­ть­ки не так зро­зу­мі­ють пер­ші на­ші зус­трі­чі... Ад­же я то­ді бу­ла оди­но­кою, а він — мо­ло­дим.
На­сам­пе­ред спа­си­тель зміц­нив мою ві­ру в се­бе, у свої вну­тріш­ні мож­ли­вос­ті. Див­ля­чись ме­ні в очі, він ска­зав: «Чо­му ти згод­жу­єш­ся з та­кою гір­кою дум­кою? Хі­ба слаб­ка лю­ди­на мо­же бу­ти від­мін­ни­цею в нав­чан­ні та ще й по­е­те­сою? Про­я­ви свої вну­тріш­ні си­ли на­зов­ні, і зці­лиш­ся».
Справ­ді, у шко­лі за ко­жен нав­чаль­ний рік, до 8 кла­су, в ме­не бу­ли пох­валь­ні гра­мо­ти, скла­да­ла я в юнос­тій вір­ші, де­я­кі пуб­лі­ку­ва­ли в рай­га­зе­ті. Він по­про­хав про­чи­та­ти хоч один, і я про­чи­та­ла про свою до­лю. Він зап­ла­кав, не від­вер­та­ю­чись, мов­ч­ки взяв ме­не за ру­ку й по­вів до ба­ть­ків. При ме­ні по­ві­до­мив їм про свій ме­тод лі­ку­ван­ня. Во­ни зго­ди­ли­ся...
Ме­ні бу­ло за­бо­ро­не­но зас­то­су­ван­ня ме­ди­ка­мен­тів, прий­о­ми у лі­ка­рів.
Спо­ча­т­ку ду­же по­гір­ша­ло. Ад­же з од­ні­єї роз­мо­ви не мож­ли­во ви­ко­рі­ни­ти ві­ру в ме­ди­ци­ну і все­ли­ти ві­ру в Твор­ця, у Ко­зель­щин­сь­ку іко­ну, її чу­до­дій­ну си­лу. Тіль­ки наб­ли­жа­ю­чись до цер­ков­но­го по­ро­га і пе­рес­ту­па­ю­чи йо­го, вже від­чу­ва­ла у своїй ду­ші ве­ли­кий страх, по­чи­нав­ся прис­туп бо­лю. Лю­ди, по­ба­чив­ши мою му­ку, біг­ли в по­лік­лі­ні­ку, вик­ли­ка­ли швид­ку до­по­мо­гу. Ме­не «на­чи­ня­ли» пі­гул­ка­ми, крап­ля­ми, ін’єк­ці­я­ми. Ле­жа­чи без па­м’я­ті, я все прий­ма­ла. Опри­том­ню­ю­чи, ні­чо­го цьо­го не при­га­ду­ва­ла, спо­кій­но ви­хо­ди­ла з цер­к­ви і їха­ла до­до­му. Що зі мною кої­ло­ся — роз­по­ві­дав мій спа­си­тель. І до­да­вав: «То не ме­ди­ци­на те­бе ря­тує, а Ко­зель­щин­сь­ка іко­на Бо­жої Ма­те­рі».
Час­тень­ко від­ві­ду­ю­чи цер­к­ву, я по­ча­ла від­чу­ва­ти, як слаб­не страх у моїй ду­ші і зміц­ню­є­ть­ся ба­жан­ня зно­ву й зно­ву пе­рес­ту­па­ти її по­ріг.
У цей час до ме­не обіз­вав­ся мій ми­лень­кий, а си­нів та­тусь рід­нень­кий. Він про­хав у всь­о­му ви­ба­чи­ти, про­сив­ся до нас. Ві­ра в пер­ше ко­хан­ня, у сі­мей­не щас­тя в ме­ні не згас­ла, та й де­ся­ти­річ­но­му си­ну хо­ті­ло­ся ма­ти ба­ть­ка, отож ми ска­за­ли: «Так!».
Жи­ве­мо ми тре­тій рік у ба­бу­си­ній ха­ти­ні, три­ма­є­мо своє гос­по­дар­с­т­во у збу­до­ва­но­му кол­гос­пом са­раї. Від­чу­ва­є­мо се­бе справ­ж­ні­ми гос­по­да­ря­ми. Я час­тень­ко «їжд­жу» в Ко­зель­щин­сь­ку цер­к­ву, тоб­то «їжд­жу» свої­ми но­га­ми, піш­ки, ад­же ні по­тяг, ні ав­то­бус, ні так­сі не ру­ха­ю­ть­ся з на­шо­го се­ла в той край. Ли­ше ко­ли-не-ко­ли гос­по­дар­сь­ка ма­ши­на, їду­чи в рай­центр за по­тре­ба­ми, під­бе­ре ме­не по до­ро­зі. Та у ве­ли­ко­му ба­жан­ні зус­трі­ти­ся з Бо­жи­ми слу­га­ми, з Ко­зель­щин­сь­кою іко­ною, я, не по­мі­ча­ю­чи, про­ход­жу кі­ло­метр за кі­ло­ме­т­ром і зов­сім не втом­лю­ю­ся. Тре­тій рік я не вжи­ваю ні­я­ких пі­гу­лок, ме­ні не роб­лять ін’єк­цій, зов­сім не по­трап­ляю в лі­кар­ню. Спо­кій­но жи­ву в своїй сім’ї, від­чу­ва­ю­чи се­бе гос­по­дар­кою, вже май­же здо­ро­вою!
Не­щас­ли­ві хво­рі лю­ди! По­вір­те в мої сло­ва: час­ті­ше при­ходь­те в Ко­зель­щин­сь­ку цер­к­ву, до іко­ни Бо­жої Ма­те­рі, і зці­ли­тесь, і ощас­ли­ви­тесь!

М.Гор­ді­єн­ко

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Новини в Україні

Канал не знайдено

Статистика

Сьогодні
Вчора
За тиждень
Минулий тиждень
Місяць
Минулий
За всі дні
1712
2177
10806
16987
46260
57730
1927714

Прогноз
1656

10.48%
8.47%
13.32%
0.61%
0.32%
66.80%
Online (15 minutes ago):17
17 guests
no members

Ваш IP:54.197.24.206