Слово про Олеся Гончара
  • slide
  • slide
  • slide
  • slide
  • slide
  • slide
  • slide
  • slide
  • slide
  • slide

Останні новини

  • Будівничий соборів наших душ
    На жаль, нині у школі прозу видатного українського літератора Олеся Гончара вивчають дуже стисло. Але він — саме той письменник, котрий своїми емоційно насиченими текстами підкреслює загальнолюдські цінності, спонукає до всебічного розвитку.
  • До 100-рiччя вiд дня народження Олеся Гончара: улюбленi цитати
    «Дорожіть днем — ось що я вам скажу, молоді! Дорожіть миттю, секундою! Живіть так, щоб встигли зоставити слід після себе путящий. Живе не той, хто чадить. Живе — хто іскрить! … Зоставте ж слід…Не бляшанку з-під шпротів, покинуту на Скарбному, не купу сміття, а таке, щоб людей радувало — близьких і далеких… Дорожіть, дорожіть миттю, синочки! Бо ГЕСи плануються, все на світі планується — не планується одна тільки смерть» («Собор»)
  • Гончар у моєму житті
    Собор душі… Коли я вперше почула цей вислів, то навіть не знала, кому він належить. Собор — це християнський храм, куди приходять люди, щоб очистити свою душу. Це добро, краса, сама чистота й духовність. Духовні цінності не можна вимірювати їжею чи речами, адже нашим душам потрібні любов, доброта, милосердя, тобто все, що робить людину кращою, піднімає над мізерним і буденним у вищі сфери духу.

Слово про Олеся Гончара

До 100-річчя з Дня народженняgonchar

Вперше я почув про О.Т.Гончара, навчаючись у Бреусівській середній школі, від учителя української літератури М.І.Ситника. Він розповів про те, що юний Олесь навчався у нашій школі, а українську літературу тоді викладав ветеран педагогічної праці І.В.Балась.

На випускних іспитах ми писали твір на тему «Визвольна місія Радянської Армії за романом О.Гончара «Прапороносці». Твори Олеся Терентійовича вивчав у Полтавському педінституті, використовував на уроках рідної мови та літератури, працюючи вчителем у Чапаєвці, Бреусівці, Солониці. Пам’ятаю, ми з учнями Чапаєвської школи написали О.Т.Гончару листа. А третього березня отримали теплу відповідь і книгу «Прапороносці» з автографом. Листа читали у кожному класі та на загальношкільній лінійці…
18 червня 1969 року в Мануйлівці святкували 100-річчя з Дня народження Максима Горького. На свято прибули діячі культури, літературні світила, партійні чиновники із Києва, Москви, Полтави та Козельщини. Я приїхав із Бреусівки, де на той час учителював, із колегами та колгоспниками. Про свято писали газети України та СРСР. У мене вже був деякий досвід фотоаматорства, тож мені вдалося зробити непогані світлини, які я відіслав Олесю Гончару, і одержав відповідь. Та найголовніше те, що нам із Лідією Іванівною вдалося поспілкуватися з Олесем Терентійовичем і отримати книгу «Собор» з автографом. Деякі світлини я згодом подарував І.Ю.Чепіжному, вчителю української мови та літератури Бреусівської школи, та улинівській бібліотекарці Паші Левківні.
Потім я викладав у Солоницькій середній школі, де також вивчали творчість письменника. Мої земляки-краєзнавці Григорій Ворона та Василь Онищенко із Чапаєвки на 50-річчя Чапаєвської школи подарували мені три томи «Щоденника» Олеся Гончара. Ось тоді й почалося справжнє знайомство з геніальним письменником.
…2002 рік. Я віднедавна — на пенсії. Пораюсь удома по господарству. Аж гульк: легковик зупинився біля воріт. Хто б то міг бути? Виходять із авто двоє. Один — то Григорій Якимович Ворона, водій. А хто ж то другий? Молодий, кремезний. Обіймає, представляється: «Сашко Міщенко, колишній учень — випускник 1969 року». Заходимо в будинок… Частуємо дорогих гостей, чим Бог послав… «Мені в цьому році буде 50. Запрошую вас на ювілей». Ми з Тамарою Юхимівною спочатку навіть погодилися, а потім згадали, що тут попораєшся на городі півгодини, а потім у постелі «відходиш» цілу годину. Змушені були ввічливо відмовити, щоб зміг заздалегідь запросити інших друзів…
Саша Міщенко (Олесь Воля), який уже написав кілька книжок, зокрема «Безкровна війна», «Мор», «Степівщина», не забував про мене і регулярно надсилав мені з Києва листи і свої книги: «Все починається з любові», «Афоризми. Піраміда духу», «Українські катрени». Зустрічалися ми з ним ще на ювілеї Григорія Сердюка у Бреусівській школі у 2012 році. Та найбільше я вдячний Олесю Волі за його «Щоденник. Сорок років 1969 — 2009», де видно дружбу між двома земляками, велетнями духу людського, двома Олесями: Гончаром і Волею. Хочу процитувати дещо із «Щоденника» О.Волі:
«Василь Васильович Яременко… Це він, здається, як ніхто й ні в кого іншого повірив у мене; я цього не міг не відчути… Я сказав, що я полтавець, з Козельщинського району.
— Саме «полтавець» у нашому краї природніше звучить, а не «полтавчанин». До речі, й Олесь Терентійович Гончар наполягає на цьому звертанні «полтавець». При згадці про Олеся Терентійовича я не міг утриматися від гордості, аби не сказати, що навчався у тій же Бреусівській школі, в якій мій великий земляк закінчував семирічку… Після цієї новини Василь Васильович щиро руку потиснув» (стор. 45-46).
«1976 р. 27 липня. У Зоряний приїхала делегація з України… Чому серед делегації немає Олеся Терентійовича Гончара? Його ніяк не могли минути. Принаймні, запропонували б ті, хто формував український «десант». Невже опала на Олеся Терентійовича й досі триває після виходу його «Собору»?.. Настрій мій різко підупав. І, може, для когось це дивно і дико, що переймаюся цим, а мені — не дивно і не дико: земляк він мені, Олесь Терентійович, із Сухої, яка з моїми Винниками в дванадцяти кілометрах. Рідна душа Олесь Терентійович» (стор. 147).
Отже, «Олесь Гончар, Щоденники, у трьох томах, Київ. «Веселка» 2008». Упорядкування і підготовка текстів, ілюстративного матеріалу Валентини Данилівни Гончар — дружини письменника.
У вступному слові «Записники Олеся Гончара (голос його душі)» Валентина Данилівна пише:
«У цьому вирові сповідальності мені непросто виносити на люди щоденники дорогої мені і мільйонам читачів людини — Олеся Гончара. Непросто не тому, що маю якісь сумніви у доцільності чи вчасності їх публікацій, не мучать мене і вагання щодо їхньої, як кажуть у нинішні ринкові часи, конкурентоспроможності. Ні, щоденники автора «Прапороносців» і «Собору» йдуть до читача, як мені здається, вчасно — якраз у пору, коли Україна виборює свій шлях у цьому скандальному, розвированому світі. Можливо, енергія Гончарової думки і почуттів здатна буде «підзарядити» читачів силою мудрості і добра… Олесь Гончар прожив щасливе і водночас трагічне життя, йому було що сказати людям про пережите, передумане, осмислене і осягнуте…
«Щоденники» ввібрали в себе майже все життя письменника — більш як півстоліття…»
«…Духовною напругою сповнений кожен запис у щоденниках аж до останнього, зробленого в лікарні, де письменник лежав з третім інфарктом, який через дев’ять днів забрав у Олеся Гончара найдорожчий Божий дар — життя».
«…Олесь любив молодь, на неї він покладав великі надії у творенні Української держави, і якщо його щоденникові записи знайдуть відгук у читачів, а найперше в юних серцях, то це буде найкращий вінок пам’яті письменникові Олесю Гончару».

Дмитро МАНЕЦЬ

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Оголошення

Реклама

ЛОГОТИПчик

Погода

Новини в Україні

Канал не знайдено

Статистика

Сьогодні
Вчора
За тиждень
Минулий тиждень
Місяць
Минулий
За всі дні
278
2853
5601
36418
84598
95067
1418130

Прогноз
3120

12.48%
5.96%
14.83%
0.52%
0.40%
65.81%
Online (15 minutes ago):91
one guest
no members

Ваш IP:54.159.91.117