Про вагомий подвиг земляків і… подвижництво автора
  • slide
  • slide
  • slide
  • slide
  • slide
  • slide
  • slide
  • slide
  • slide
  • slide

Останні новини

  • Майбутнє нації
    Третє місце в обласному етапі  конкурсу для учнів 6-11 класів «Здорове життя – успіх буття» у 2016/2017 навчальному році у номінації «Соціальна реклама» здобула учениця Лутовинівської ЗОШ І-ІІ ступенів Анна Солдатова.
  • РОЗКАЖУ ВАМ БАЄЧКУ…
    Сьогодні студенти всього світу відзначають своє свято. Студентські роки — найпрекрасніша пора у житті, наповнена цікавими і незабутніми подіями, романтикою, безтурботністю, новими знайомствами та зустрічами. Як-то кажуть, студенти живуть весело від сесії до сесії. А скільки всього ще попереду! У кожного свої незабутні спогади про студентське життя. Як важко здавали сесію, а потім як святкували її здачу. Як не вистачало грошей, і всі скидалися на пачку макаронів. Як збиралися вечорами і під гітару співали пісні.  
  • ПІДГОРІВКА: місце ДТП змінити не можна...
    29 серпня на автошляху Полтава — Олександрія у районі с. Підгорівки сталася дорожньо-транспортна пригода: перекинувся автомобіль ЗІЛ-554, ущерть завантажений дровами, яким керував громадянин В. Як пояснив сам водій, під час спуску машину кинуло вправо, після чого вона перекинулася. Очевидно, чоловік не врахував габаритів вантажу при обранні безпечної швидкості, не впорався з керуванням, що і спричинило аварію. На щастя, обійшлося без жертв, водій відбувся забоєм тулуба, вивихом ноги і, як-то кажуть, легким переляком. На місце події виїжджали працівники Козельщинського відділення поліції та взводу № 2 роти № 3 РПП БПОП ГУ НП у Полтавській області.

Про вагомий подвиг земляків і… подвижництво автора

книга СердюкдсІсторія — пані досить-таки примхлива. Ну, не терпить вона недоречностей, недомовок, перекручувань, довільного трактування тих чи інших подій. Особливо це стосується особистостей, що, як відомо, і творять цю саму історію. Вона, як відомо, визнає правду, тільки правду і нічого окрім правди, бодай найменше відхилення від якої, вважаю, є, без перебільшення, злочином перед майбутнім поколінням.

Подібне ми спостерігали і за радянських часів. Це ж саме, якщо не у більшій мірі, бачимо і нині з боку вкрай агресивного, на кілька століть молодшого від нас «старшого брата». Парадокс: навіть вислів «Київська Русь» зник із російських шкільних підручників! Палаючи шаленою люттю до всього українського (як посміли хохли іти своїм власним шляхом?) новітній московський «фюрер» заявив: «І без України ми б перемогли фашизм у Другій Світовій війні!»
Як кажуть, приїхали. Далі уже нікуди.
Нова книга мого друга, колеги, однодумця і земляка Григорія Сердюка «Величний подвиг Козельщинського краю» і є, до певної міри, гідною відповіддю на згаданий цинічний «крилатий вислів» керівника країни-агресора. На прикладі лише одного Козельщинського району автор зумів показати всю велич подвигу народу України у Другій Світовій війні, зокрема, Великій Вітчизняній війні (1941-1945 рр.) 137 учасників бойових дій — наших із вами земляків, мов живі, постають перед нами у нарисах, зарисовках, просто спогадах тих далеких нині кровопролитних років. Тут і гіркота відступу у перші місяці кривавої бойні, і радість наступу, і вікопомна Перемога.
«Важливим є те, що книга вийшла у світ напередодні 75-ї річниці визволення України від фашистських загарбників. Це данина пам’яті, яка додає сил протистояти ворожій агресії сьогодні» — пишуть у вступному слові спонсори цього епохального видання Сергій Федорович Сушко та його син Микола Сергійович. Про цих добрих і чуйних людей піде мова дещо нижче.
А зараз поговоримо, власне, про книгу та історію її видання. Скажу одразу: «Величний подвиг…» упевнений, не залишить байдужою жодну сім’ю нашого Козельщинського краю. Хтось знайде тут розповідь про свого дідуся чи бабусю, батька, дядька чи тітку, дехто — про сусіда, знайомого чи далекого родича…
Започаткувалася книга не вчора чи позавчора, не рік чи два тому.
…Пригадую свою службу в армії, яка проходила в Німеччині. Майже увесь неспокійний 1968 рік наш підрозділ перебував, так би мовити, за межами «зимових квартир». З весни й до літа були на навчанні на території Польщі. А з 20 серпня і до глибокої осені довелось брати участь в операції «Дунай» — введенні військ тодішнього Варшавського договору до «неслухняної» (з точки зору Москви) Чехословаччини. У нелегких солдатських буднях і походах зігрівали листи з дому, з Чапаєвки, від мами Олександри Данилівни, сестри Наді, друзів. Надя, котра уже тоді працювала на пошті, регулярно надсилала мені примірники районної газети «Радянське село». Жадібно вчитувався в кожне слово, ніби бував у ту мить на рідній козельщинській землі.
І ось одного разу, уже невдовзі до «дембеля», отримую від сестрички «районку» за 10 червня 1969 року. Знаходжу в ній замітку десятикласника Бреусівської школи Гриші Сердюка «Наш депутат». У ній іде мова про бреусівчанина Рустема Рашідовича Махмедарова, азербайджанця за національністю, котрий пустив глибоке коріння в Україні, — офіцера запасу, інваліда війни, орденоносця, зоотехніка колгоспу «Ленінський шлях», а нині — депутата районної ради. Рустема Рашідовича я добре знав. Він неодноразово виступав зі своїми спогадами перед учнями в час мого навчання у Бреусівській школі. Дружили і разом парубкували з його сином Женею (на жаль, нині уже покійний). Отож прочитав замітку із задоволенням. І не знав одного: у недалекому майбутньому Рустем Рашідович стане… моїм тестем, а донька його Тома — вірною моєю дружиною на все життя.
А ось тодішній десятикласник Гриша Сердюк — майбутній історик, краєзнавець, публіцист, автор кількох книг та безлічі публікацій на краєзнавчу тематику, уже тоді, від тієї замітки в «районці», знав: він на все життя уражений «хворобою» збору матеріалів про героїв Другої Світової. І відповідно діяв — збирав свідчення, вирізки з газет, відкидав зайве, сортував, відбирав за тематикою…І все паралельно з веденням шкільних уроків, позашкільною та громадською роботою, тяжкою працею на городі та по домашньому господарству — день за днем, ніч за ніччю, рік за роком…
На завершальному етапі, коли уже з’явилися згадані спонсори (а видання книги нині — річ дороговартісна), Сердюк працював, як одержимий. Приїжджаю, було, у Бреусівку, і неодмінно заходжу до нього поділитися новинами, поспілкуватися на різні теми. І ось одного разу, зайшовши до оселі друга, бачу: сидить Гриша серед кімнати у своїй оселі, а навколо нього — гора паперів.
— Оце, — каже, — забув і про сон, і про сніданок, і про обід. Час так підтискує, що…
Однак у, здавалося б, безсистемному «паперозвалищі» у Сердюка завжди спостерігається певна систематизованість і послідовність. І — безмежна любов до архівів, зрештою, всього, що стосується нашої минувшини.
Книга «Величний подвиг Козельщинського краю» складається з трьох розділів. Перший — «Ішла війна народна». У ній автор у загальних рисах характеризує увесь хід Другої Світової, зокрема, і на теренах Козельщинського краю. Не замовчує і про сумнозвісний концтабір, що розташовувався у нинішньому приміщенні Собору Різдва Богородиці монастиря. Другий (і найважливіший) розділ задля якого, власне, і була створена книга, найменований «Шляхами подвигів». Саме тут і висвітлені всі оті роками зібрані свідчення, фото і т. д. героїв нашого Козельщинського краю. Не буду характеризувати всіх (бо їх же, повторимо, 137). Скажу лише те, що Григорій Сердюк уже бідкається, що не всі герої потрапили до його книги, й уже збирає дані про тих, хто до книги не ввійшов. І ще одне. Мені як голові Козельщинської районної організації НСЖУ, дуже приємно, що у книзі використано левину долю публікацій (у тім числі і моїх) на військову тематику часів Другої Світової, із районної газети «Козельщинські вісті» (колишнє «Радянське село»), у якій я розпочинав свою журналістську діяльність і певний час працював редактором.
І, зрештою, розділ третій — «День Перемоги». Тут автор вирішив подати на суд читача деякі свої літературні спроби на військову тематику. Мені особисто дуже сподобалися етюди і новели «Яка вона, війна?», «Буду військовим», «З безвісти повернувся» та інші. А ти, шановний читачу, теж ознайомишся з ними та оціниш.
Насамкінець, слово про меценатів видання, як я й обіцяв. Сергій Сушко, а згодом і його син Микола були у свій час учнями автора книги, колишнього учителя історії Григорія Сердюка.
«Велика подяка йому за те, що він відновлює і поширює історичну пам’ять нашого народу, робить міцнішими зв’язки поколінь... Наше рішення — фінансово допомогти вийти книзі у світ, дійти до читача», — пишуть у вступному слові.
Добре мати таких учнів, дорогий друже Григорію Дмитровичу? І скажу від себе: хоч і ринкові відносини панують нині, а не перевелися, як бачимо, і спонсори, і меценати, а, головне, — такі подвижники і, в доброму розумінні слова, диваки — як ти, мій любий друже Григорію!

Кость ТАРАНЕНКО

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Новини в Україні

Канал не знайдено

Статистика

Сьогодні
Вчора
За тиждень
Минулий тиждень
Місяць
Минулий
За всі дні
1507
1946
2821
13457
37799
66381
1665118

Прогноз
2064

11.71%
6.20%
14.18%
0.58%
0.35%
66.99%
Online (15 minutes ago):41
one guest
no members

Ваш IP:54.145.83.79