Про вагомий подвиг земляків і… подвижництво автора
  • slide
  • slide
  • slide
  • slide
  • slide
  • slide
  • slide
  • slide
  • slide
  • slide

Останні новини

  • Зці­ли­лась і ощас­ли­ви­лась
    Че­рез хво­ро­бу не скла­ло­ся у ме­не сі­мей­не жи­ття, щас­тя. Моє одру­жен­ня — всь­о­го на пі­вро­ку. Не ві­ри­ли ба­ть­ки, що я ко­лись ви­ду­жаю, тож не по­ві­ри­ли і чу­жі лю­ди.
  • Приведи нас, Маріе, до Сина!…
    Од­не з най­ве­лич­ні­ших в іс­то­рії люд­с­т­ва свят — Різ­д­во Гос­по­да Бо­га і Спа­са  на­шо­го Ісу­са Хрис­та. Ду­ша зав­ми­рає, ко­ли по­ду­ма­єш: це ж са­ма Лю­бов, са­ма  Бла­го­дать опус­ка­є­ть­ся до нас із своїх Не­бес­них ви­сот... Яко­го ще да­рун­ку тре­ба?
  • Пройшов Спас - пішло літо від нас...
    До найбільших серед дванадцяти річних свят християнського календарного циклу належить і Преображення Господнє, або Спас (Великий Спас), що припадає на 19 серпня. Він вважається третім святом після Різдва та Великодня. Перший Спас збігається з Маковеєм, тобто 14 серпня, а третій збігається з післясвятом Успіння (29 серпня). Згідно з переказами, одного разу Ісус Христос з трьома своїми учнями піднявся на гору під назвою – Фавор. Як тільки добрався він до самої вершини і безпосередньо зійшов на неї, він змінився на краще. Неймовірною білизною засяяло його вбрання, і обличчя його також засяяло. Преображення — явлення Сина, під час якого Отець свідчить голосом зі світлої хмари Святого Духа: «Цей є...

Про вагомий подвиг земляків і… подвижництво автора

книга СердюкдсІсторія — пані досить-таки примхлива. Ну, не терпить вона недоречностей, недомовок, перекручувань, довільного трактування тих чи інших подій. Особливо це стосується особистостей, що, як відомо, і творять цю саму історію. Вона, як відомо, визнає правду, тільки правду і нічого окрім правди, бодай найменше відхилення від якої, вважаю, є, без перебільшення, злочином перед майбутнім поколінням.

Подібне ми спостерігали і за радянських часів. Це ж саме, якщо не у більшій мірі, бачимо і нині з боку вкрай агресивного, на кілька століть молодшого від нас «старшого брата». Парадокс: навіть вислів «Київська Русь» зник із російських шкільних підручників! Палаючи шаленою люттю до всього українського (як посміли хохли іти своїм власним шляхом?) новітній московський «фюрер» заявив: «І без України ми б перемогли фашизм у Другій Світовій війні!»
Як кажуть, приїхали. Далі уже нікуди.
Нова книга мого друга, колеги, однодумця і земляка Григорія Сердюка «Величний подвиг Козельщинського краю» і є, до певної міри, гідною відповіддю на згаданий цинічний «крилатий вислів» керівника країни-агресора. На прикладі лише одного Козельщинського району автор зумів показати всю велич подвигу народу України у Другій Світовій війні, зокрема, Великій Вітчизняній війні (1941-1945 рр.) 137 учасників бойових дій — наших із вами земляків, мов живі, постають перед нами у нарисах, зарисовках, просто спогадах тих далеких нині кровопролитних років. Тут і гіркота відступу у перші місяці кривавої бойні, і радість наступу, і вікопомна Перемога.
«Важливим є те, що книга вийшла у світ напередодні 75-ї річниці визволення України від фашистських загарбників. Це данина пам’яті, яка додає сил протистояти ворожій агресії сьогодні» — пишуть у вступному слові спонсори цього епохального видання Сергій Федорович Сушко та його син Микола Сергійович. Про цих добрих і чуйних людей піде мова дещо нижче.
А зараз поговоримо, власне, про книгу та історію її видання. Скажу одразу: «Величний подвиг…» упевнений, не залишить байдужою жодну сім’ю нашого Козельщинського краю. Хтось знайде тут розповідь про свого дідуся чи бабусю, батька, дядька чи тітку, дехто — про сусіда, знайомого чи далекого родича…
Започаткувалася книга не вчора чи позавчора, не рік чи два тому.
…Пригадую свою службу в армії, яка проходила в Німеччині. Майже увесь неспокійний 1968 рік наш підрозділ перебував, так би мовити, за межами «зимових квартир». З весни й до літа були на навчанні на території Польщі. А з 20 серпня і до глибокої осені довелось брати участь в операції «Дунай» — введенні військ тодішнього Варшавського договору до «неслухняної» (з точки зору Москви) Чехословаччини. У нелегких солдатських буднях і походах зігрівали листи з дому, з Чапаєвки, від мами Олександри Данилівни, сестри Наді, друзів. Надя, котра уже тоді працювала на пошті, регулярно надсилала мені примірники районної газети «Радянське село». Жадібно вчитувався в кожне слово, ніби бував у ту мить на рідній козельщинській землі.
І ось одного разу, уже невдовзі до «дембеля», отримую від сестрички «районку» за 10 червня 1969 року. Знаходжу в ній замітку десятикласника Бреусівської школи Гриші Сердюка «Наш депутат». У ній іде мова про бреусівчанина Рустема Рашідовича Махмедарова, азербайджанця за національністю, котрий пустив глибоке коріння в Україні, — офіцера запасу, інваліда війни, орденоносця, зоотехніка колгоспу «Ленінський шлях», а нині — депутата районної ради. Рустема Рашідовича я добре знав. Він неодноразово виступав зі своїми спогадами перед учнями в час мого навчання у Бреусівській школі. Дружили і разом парубкували з його сином Женею (на жаль, нині уже покійний). Отож прочитав замітку із задоволенням. І не знав одного: у недалекому майбутньому Рустем Рашідович стане… моїм тестем, а донька його Тома — вірною моєю дружиною на все життя.
А ось тодішній десятикласник Гриша Сердюк — майбутній історик, краєзнавець, публіцист, автор кількох книг та безлічі публікацій на краєзнавчу тематику, уже тоді, від тієї замітки в «районці», знав: він на все життя уражений «хворобою» збору матеріалів про героїв Другої Світової. І відповідно діяв — збирав свідчення, вирізки з газет, відкидав зайве, сортував, відбирав за тематикою…І все паралельно з веденням шкільних уроків, позашкільною та громадською роботою, тяжкою працею на городі та по домашньому господарству — день за днем, ніч за ніччю, рік за роком…
На завершальному етапі, коли уже з’явилися згадані спонсори (а видання книги нині — річ дороговартісна), Сердюк працював, як одержимий. Приїжджаю, було, у Бреусівку, і неодмінно заходжу до нього поділитися новинами, поспілкуватися на різні теми. І ось одного разу, зайшовши до оселі друга, бачу: сидить Гриша серед кімнати у своїй оселі, а навколо нього — гора паперів.
— Оце, — каже, — забув і про сон, і про сніданок, і про обід. Час так підтискує, що…
Однак у, здавалося б, безсистемному «паперозвалищі» у Сердюка завжди спостерігається певна систематизованість і послідовність. І — безмежна любов до архівів, зрештою, всього, що стосується нашої минувшини.
Книга «Величний подвиг Козельщинського краю» складається з трьох розділів. Перший — «Ішла війна народна». У ній автор у загальних рисах характеризує увесь хід Другої Світової, зокрема, і на теренах Козельщинського краю. Не замовчує і про сумнозвісний концтабір, що розташовувався у нинішньому приміщенні Собору Різдва Богородиці монастиря. Другий (і найважливіший) розділ задля якого, власне, і була створена книга, найменований «Шляхами подвигів». Саме тут і висвітлені всі оті роками зібрані свідчення, фото і т. д. героїв нашого Козельщинського краю. Не буду характеризувати всіх (бо їх же, повторимо, 137). Скажу лише те, що Григорій Сердюк уже бідкається, що не всі герої потрапили до його книги, й уже збирає дані про тих, хто до книги не ввійшов. І ще одне. Мені як голові Козельщинської районної організації НСЖУ, дуже приємно, що у книзі використано левину долю публікацій (у тім числі і моїх) на військову тематику часів Другої Світової, із районної газети «Козельщинські вісті» (колишнє «Радянське село»), у якій я розпочинав свою журналістську діяльність і певний час працював редактором.
І, зрештою, розділ третій — «День Перемоги». Тут автор вирішив подати на суд читача деякі свої літературні спроби на військову тематику. Мені особисто дуже сподобалися етюди і новели «Яка вона, війна?», «Буду військовим», «З безвісти повернувся» та інші. А ти, шановний читачу, теж ознайомишся з ними та оціниш.
Насамкінець, слово про меценатів видання, як я й обіцяв. Сергій Сушко, а згодом і його син Микола були у свій час учнями автора книги, колишнього учителя історії Григорія Сердюка.
«Велика подяка йому за те, що він відновлює і поширює історичну пам’ять нашого народу, робить міцнішими зв’язки поколінь... Наше рішення — фінансово допомогти вийти книзі у світ, дійти до читача», — пишуть у вступному слові.
Добре мати таких учнів, дорогий друже Григорію Дмитровичу? І скажу від себе: хоч і ринкові відносини панують нині, а не перевелися, як бачимо, і спонсори, і меценати, а, головне, — такі подвижники і, в доброму розумінні слова, диваки — як ти, мій любий друже Григорію!

Кость ТАРАНЕНКО

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Новини в Україні

Канал не знайдено

Статистика

Сьогодні
Вчора
За тиждень
Минулий тиждень
Місяць
Минулий
За всі дні
107
1827
1862
17858
21569
79093
1784932

11.06%
7.33%
13.86%
0.57%
0.33%
66.86%
Online (15 minutes ago):22
22 guests
no members

Ваш IP:54.36.148.73