НА КАНІКУЛАХ МІЖ ЯБЛУКАМИ ТА КАРТОПЛЕЮ
  • slide
  • slide
  • slide
  • slide
  • slide
  • slide
  • slide
  • slide
  • slide
  • slide

Останні новини

  • Перемогу в спартакіаді здобула команда «Енергетик»
    8 лютого у спортивному залі Козельщинської ДЮСШ відбулася районна спартакіада серед працівників підприємств, установ та організацій, метою якої є популяризація здорового способу життя, залучення працівників району до активних занять фізичною культурою та спортом. Організував і підготував захід місцевий осередок спорту — громадська організація ВФСТ «Колос».
  • Армспорт
    2 лютого у спортивному комплексі Полтавської аграрної академії відбулися чемпіонати області з армспорту серед чоловіків, жінок і молоді. Козельщинський район представляли вихованці ДЮСШ і дорослі спортсмени-ентузіасти боротьби на руках. У молодіжному чемпіонаті призерами змагань стали: у боротьбі на ліву руку — перше місце у Григорія Пособчука (ваг. кат. 60 кг), Сергія Джафарова (ваг. кат. 65 кг), Юрія Руденка (ваг. кат. 70 кг); друге місце дісталося Віті Коваленко (ваг. кат. 55 кг), а третє місце — Артему Іванку (ваг. кат. 70 кг).
  • ПРО СПОРТ, НАТХНЕННЯ І МРІЇ
    Як почнеш, так і завершиш — стверджує гарна українська промовка. Гарними спортивними справами наповнився перший місяць року — січень. Уже традиційно організатори від спорту проводять чемпіонат Козельщинського району та відкритий турнір з цього виду спорту серед ветеранів. Отже, мова сьогодні іде про чемпіонат.…П’яте січня, дев’ята година ранку. Спортивний зал Козельщинської школи переповнений. Очільник Козельщинської об’єднаної територіальної громади Олександр Троцький, вітаючи учасників, відзначив належні умови для розвитку настільного тенісу, зокрема закуплені фірмові тенісні столи, на яких не соромно проводити змагання і значно вищого рівня. Згадав Олександр Андрійович і свою причетність до цього виду спорту. Пригадав і оті перші покручені, облущені столи,...

НА КАНІКУЛАХ МІЖ ЯБЛУКАМИ ТА КАРТОПЛЕЮ

колонка редактора ноаУ Великобританії пройшли сильні зливи з грозами, під час яких за 4 години було зафіксовано рекордні 15 тисяч ударів блискавок. У Мадриді більше 40 тисяч чоловік вийшли на акцію протесту з вимогою заборонити кориду — традиційні бої биків. Єврокомісія анонсувала заборону на деякі види одноразових пластикових виробів, а також штрафи країнам-порушникам за пластикове сміття, непридатне до вторинної переробки. В австралійському Сіднеї триває наймасштабніший у світі фестиваль світла. Опубліковано офіційну інформацію про те, що у Карибському морі знайшли затонулий у 1708 році іспанський корабель зі скарбами на суму 17 млрд. доларів.

На календарі — офіційний початок літа, Міжнародний день захисту дітей і довгождані канікули. Щоправда, старші школярі зараз зайняті навчальною практикою, що часто стає причиною невдоволення як батьків, так і дітей. З одного боку, їх можна зрозуміти: зі звуками останнього дзвоника приходить відчуття свободи від занять, а тут знову потрібно ходити до школи ще два тижні, коли надворі літо кличе до відпочинку, подорожей і розваг. А з іншого…
Коли моє покоління ходило до школи (а це років сорок тому), ніхто навіть не намагався оспорювати літню практику, бо за радянських часів ні про яку демократію й мови не було. Як в армії: накази потрібно виконувати. Так ось. «Практика» у нас тривала майже увесь рік, за винятком зими (тому для мене зимові канікули були найулюбленішими). Першого вересня ми урочисто йшли до школи і розпочинали новий навчальний рік. По суботах, до речі, теж були заняття. А десь через 2 тижні починалася… «практика». Бо колгоспи приступали до збирання врожаю. Кожна школа мала підшефний колгосп і «рабувала» у ньому практично на всіх сільськогосподарських роботах. Восени ми збирали картоплю, потім підбирали цукрові буряки після трактора; тривало це аж до перших морозів. Аж тоді починався безпосередній навчальний процес, коли потрібно було наздоганяти пропущене «галопом по Європі», прискореними темпами, щоб виконати шкільну програму.
Навчання тривало до настання стійкого тепла. Десь у квітні нас, дітвору, вивозили на безмежні поля до картопляних кагатів, де гнили коренеплоди (вочевидь, ті, що ми такими зусиллями збирали восени). Робота була малоприємною, але неважкою, у порівнянні з осіннім тяганням мішків із картоплею по рядках: ми по півдня сиділи у кагаті на сонечку, вибираючи з суцільної гнилі вцілілі картоплини... У проміжках між гнилою картоплею «пробігали» поодинокі дні, коли ми займалися своїм безпосереднім заняттям, тобто навчалися.
А потім починалося основне: БУ-РЯ-КИ. О-о-о, це магічне слово й досі примушує старше покоління трепетати! У ті роки процес вирощування цукрових буряків не був автоматизованим і включав у себе левову частку ручної праці. Величезні плантації мали забезпечити сировиною наш цукровий завод-гігант, тоді другий за потужністю у Європі; полоти і проривати буряки мали всі, від старого до малого. Кожен школяр (за виключенням молодших класів), кожен працюючий, незалежно від місця роботи, фаху та освіти, отримував персональний наділ від кількох соток до кількох гектарів, яким опікувався весь сезон поління. Коли, у який час це робити — нікого не цікавило. Хочеш — рано-вранці, до роботи; хочеш — увечері, після неї, або ж у вихідні. А ми, школярі, та й учителі теж, рятували колгоспний урожай за рахунок уроків, звичайно. Тож підсумкові контрольні роботи, останній дзвоник, навіть іспити намагалися втиснути у проміжки між буряками. Навіть випускні класи, тоді це були восьмий і десятий, залучали, хоча не повинні були — через випускні екзамени. Тож пріоритети, до яких аж ніяк навчання не входило, були очевидними. І недарма мій покійний тато майже заклинав: «Доцю, закінчиш школу — і подалі від цього пекла, від буряків! Тільки не тут…»
Гадаєте, практика закінчувалася, коли виполювали буряки? Ха! Посіви ще потрібно було двічі перевірити, і тривало це майже увесь червень. У липні розслабитися можна було тільки тим, кому пощастило кудись «злиняти»: до бабусь-дідусів у інший регіон, у далекий піонерський табір чи санаторій. Але їх було небагато, бо не всі мали таку можливість. Тож учнів, які посеред літа були на місці, могли «смикнути» ще на якісь роботи: збирання ягід у радгоспі, наприклад. Сільгоспроботи влітку різнилися в залежності від особливості регіону: десь займалися городиною, десь — кавунами, десь — зрізали поодинокі житні колоски між пшеничними. Збирали на цукрових плантаціях довгоносика. А у нас у серпні починалася ще одна «лафа»: яблука. Таку практику ми любили. Наш місцевий спеціалізований радгосп вивів новий на той час сорт яблук — «Слава переможцям», спеціально для експорту до столиці СРСР Москви. Тому простим смертним вони не продавалися. Навіть нам, дітлахам, які обережно знімали й укладали у ящики великі, червоні, солодко-соковиті, як для виставки, плоди, забороняли виносити за територію радгоспу бодай одне яблучко. Казали: їжте тут, скільки влізе, та додому везти — зась! Тому мати вдома яблуню «Слава переможцям» було моєю «ідеєю фікс»... Зараз, збираючи у своєму садку урожай омріяних із дитинства яблук, я десь на підсвідомому рівні ніби висловлюю протест отим заборонам сорокалітньої давності…
Перший дзвоник і початок нового навчального року вклинювався десь між яблуками та картоплею. І все починалося знову. Грошей за свою роботу ми не отримували. Навіть не здогадувалися, що вона повинна оплачуватися! Щоправда, нам тоді казали, що колгосп за це забезпечує продуктами шкільну їдальню. І фінансує екскурсії до різних міст тодішнього СРСР (так, дійсно, ми тоді багато їздили, але за чиї кошти — не знаю, ніколи не задавалася цим запитанням). Тож і мотивація до сільськогосподарських робіт була відповідною: викликала стійку відразу й антипатію навіть при згадці про сапу та город...
І при цьому, так би мовити, навчанні ми умудрялися вступати до вузів і отримувати вищу освіту! Щоправда, таких були одиниці бо вступити до університету було дуже складно навіть відмінникам. Але це вже зовсім інша історія.
А я веду до того, що все пізнається у порівнянні. Навіть смішно стає, коли сьогодні у контексті шкільної практики дехто починає згадувати Конституцію України, а то і Європейську конвенцію з захисту прав людини, які забороняють рабство та примусову працю. Радійте, що навчальна практика (яка, до речі, є невід’ємною частиною навчального процесу і чітко регламентована Міністерством освіти) займає всього два тижні, а не більшу частину літа. І — насолоджуйтеся відпочинком.
Усім — тільки приємних вражень і сюрпризів від літа, ласкавого сонечка і своєчасних теплих дощиків. Набираймося здоров’я й енергії і не забуваймо про наступну зустріч через тиждень. Тож залишайтеся з нами!

Надія ЛИТВИН

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Новини в Україні

Канал не знайдено

Статистика

Сьогодні
Вчора
За тиждень
Минулий тиждень
Місяць
Минулий
За всі дні
1712
2177
10806
16987
46260
57730
1927714

Прогноз
1656

10.48%
8.47%
13.32%
0.61%
0.32%
66.80%
Online (15 minutes ago):17
17 guests
no members

Ваш IP:54.197.24.206