«Пишатися» і «Пихатий»: корінь спільний, суть різна
  • slide
  • slide
  • slide
  • slide
  • slide
  • slide
  • slide
  • slide
  • slide
  • slide

Останні новини

  • 15 днів — 15 пожеж!
    Останнім часом на території Козельщинського району почастішали випадки пожеж. Цьому сприяв довготривалий період засухи та високий температурний рівень повітря.  Лише за останні 15 днів на території району виникло 15 надзвичайних подій, основна частина яких сталася через необережне поводження з вогнем  під час спалювання сміття та підпали сухої трави на відкритих місцевостях.
  • Частина козельщан врятована від потопів
    Не так давно на адресу Козельщинської громадської приймальні Радикальної Партії Олега Ляшка звернувся мешканець вулиці Залізничної у Козельщині Володимир Охріменко. Чоловік прийшов зі своєю бідою: щороку під час повені  вода повністю заливає двори, погреби, будинки. На городах вода не сходить до початку червня.
  • ЦІНИ РОСТУТЬ, ТОЖ ВАРТО ЗАТЯГНУТИ ПАСКИ. НА ДОРОЗІ ТАКОЖ ДОВЕДЕТЬСЯ ПОТІСНИТИСЯ
    З 1 вересня 2018 «HOMENET» ще на 20 гривень піднімає  тарифні плани Про це повідомляє на своєму офіційному сайті провайдер. Отож із 01.09.2018 щомісячна вартість пакетів зі швидкістю 100 Мбіт/с для населених пунктів нашого району складатиме 190 гривень у місяць.Нагадаємо, тарифний план вартістю 170 гривень діяв із 1 березня 2018 року. До цього абонентська плата становила 150 гривень на місяць.

«Пишатися» і «Пихатий»: корінь спільний, суть різна

фото до колонкиСША готуються почати космічний видобуток корисних копалин на астероїдах. В Індії дозволили одностатеві зв’язки. У школах Франції заборонили смартфони, щоб захистити дітей від телефонної залежності. У Венесуелі через витік хлору евакуювали три тисячі людей. Узбекистан дозволив юридичним особам інших країн здійснення діяльності криптовалютних бірж.

А знаєте, яким невичерпним джерелом усіляких цікавинок і життєвих історій є поїздки громадським транспортом? Ось, наприклад, днями їхала електричкою з Полтави; за моєю спиною цілу секцію сидінь зайняла зграйка хлопців і дівчат, судячи з усього — студентів. Молодь весело щебетала, обговорюючи перший навчальний тиждень у вузі. Я не прислухалася до їхньої розмови, була зайнята своїми думками. Аж раптом довелося слухати, бо надто різко заговорили і надто цікаво було дізнатися, про кого ж іде мова:
— Дістали, капець! Сили немає терпіти, — обурювався дівочий голос позаду мене. — Я мріяла тут навчатися, готувалася більше двох років, займалася з репетиторами… Це було моє законне бюджетне місце! І тут дізнаюся, що мене посунули пільговики — діти АТОвців. А я змушена навчатися на контракті… Ну, добре, може, це й справедливо — їхні ж батьки воювали… Але бісить інше: вони ж не навчаються! Зовсім! Не те що завдання не виконують — узагалі на пари не ходять. Упевнені, що їм за це нічого не буде. А на нас усіх дивляться, як на бруд під нігтями! Поводяться так зухвало, наче їм усе дозволено, ногами двері відчиняють у всіх кабінетах. І з них нічого не вимагають, наче так і треба!
— А мені моя мама розповідала, — підхоплює розмову інша дівчина, — коли ми привезли оригінали документів для вступу, то була велика черга до приймальної комісії, і серед усіх інших була зі своєю мамою дівчина на інвалідному візку. Я цього не бачила, бо вже була всередині, у кабінеті, у мене вже приймали документи. Отож ця дівчинка з її мамою чекали своєї черги, нікого не зачіпали, ось-ось їм заходити… Аж тут з’явився кремезний чоловік зі своїм сином, розіпхав усіх, відштовхнув і ту бідну дівчину на візку: «Мені без черги, я учасник АТО!» Згодом, як згадувала мама, до тої дівчини підійшов хтось із викладачів, відвів убік, почав вибачатися: «Розумієте, ми не можемо нічого їм заперечити, вони ж мають право… Вам доведеться зачекати, вибачте…» Уявляєте?..
Потім розмова спрямувалася в інше русло. Я мовчки слухала дітвору, і суперечливі емоції в мені боролися поміж собою. Обурення, жаль, розчарування — важко сказати, чого було більше. Утім, кожен може назвати безліч випадків, коли діти поводяться гордовито й нахабно, ставлячи у заслугу собі досягнення своїх батьків. Мимоволі пригадала і розповідь сина, котрий кілька років тому навчався у мистецькому виші. Серед тодішніх студентів цього закладу були і зіркові діти зіркової матусі (не називаю прізвищ з етичних міркувань). Так ось, синові доводилося не раз перетинатися з цими «зірками», тож думка про них склалася однозначна: землі під собою не бачать, а всі, хто поруч, — то для них сміття. Хоча ким би вони були без заслуг своєї матері — велике запитання…
Нині інші часи, інші зірки — наші воїни-захисники, ті, хто воювали свого часу в АТО, прийняли на себе перший удар агресора зі сходу. І наскільки я поважаю нинішніх учасників бойових дій і схиляюся перед ними — настільки ж прикро чути подібні історії про них. Так, учасники АТО мають повне право на всі державні пільги, як і їхні родини. Це беззаперечно. Але ж ці пільги їм забезпечуємо ми — податками, які виплачуємо зі своєї зарплати. Тож усім нам потрібно якось уживатися між собою у мирному сьогоденні. Дуже не хочеться, щоби випадки, про які розповідали студенти у поїзді, зіпсували імідж нашій армії, нашим учасникам АТО, дискредитували саме поняття єдності армії й народу… Навряд чи діти названої пільгової категорії читають мою колонку, але я маю надію, що їм хтось таки дохідливо пояснить, що пишатися своїм батьком — не означає принижувати інших.
А що з цього приводу думаєте ви?
Усім — злагоди й порозуміння. І в очікуванні осінньо-зимових холодів нагадуємо: «Козельщинські вісті» — затишок у вашому домі й тепло у вашій душі. Тож залишайтеся з нами і не забувайте про передплату! А ми зустрінемося вже наступної п’ятниці, не перемикайтеся.

Надія ЛИТВИН

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Оголошення

Реклама

ЛОГОТИПчик

Погода

Новини в Україні

Канал не знайдено

Статистика

Сьогодні
Вчора
За тиждень
Минулий тиждень
Місяць
Минулий
За всі дні
1473
2303
11507
13131
43647
58260
1604585

Прогноз
2496

12.03%
6.07%
14.37%
0.50%
0.36%
66.66%
Online (15 minutes ago):14
14 guests
no members

Ваш IP:130.180.209.161