А чому даєш хабарі ти?
  • slide
  • slide
  • slide
  • slide
  • slide
  • slide
  • slide
  • slide
  • slide
  • slide

Останні новини

  • З району на військову службу відправили перших призовників
    10 квітня з району відправили на строкову службу перших чотирьох призовників. Усього ж цієї весни до лав Збройних Сил, Національної гвардії України та Державної прикордонної служби заплановано призвати 17 юнаків.
  • Біля Підгорівки військовослужбовці та резервісти перевіряли вміння володіти зброєю
    Військовослужбовці районного військкомату та резервісти з роти охорони у свій вихідний день удосконалювали навички з ведення вогню зі стрілецької зброї.
  • Розпочалася приписна кампанія
    У січні у Козельщинському районному військовому комісаріаті запрацювала комісія з приписки юнаків 2001 року народження до районної призовної дільниці. Хлопці проходили поглиблений медичний огляд та професійно-психологічний відбір. Члени комісії вивчали освітній рівень призовників, стан їхнього здоров’я та фізичної підготовки. За три дні 70 допризовників з Козельщинського району стали призовниками.

А чому даєш хабарі ти?

скоорода1Мабуть, увесь район уже чув місцевий анекдот-бувальщину про «дві сковороди». Коли бабця запитала лікаря, що вона винна за порятунок її чоловіка, ескулап, ніби так і годиться, зверхньо заявив: «Дві «сковороди»!».  Без заперечень вдячна старенька почимчикувала  на базар, звідки принесла  лікарю замовлені дві сковороди — новесенькі, блискучі, хіба що… без водяних знаків.

я даюЗгідно з останнім соцопитуванням фонду «Демократичні ініціативи», протягом останнього року близько 25% українців давали хабарі. Що змушує людей підтримувати корупційні стосунки та не опиратися їм? Адже, за даними цього дослідження, приблизно половина населення оцінює хабар як неприпустиме явище, 44% – як негативне, і лише 9% – вважають його «нормальним способом вирішення проблем». Transparency International Україна вирішило підняти цю проблему та запитати у населення – чому саме воно дає хабарі та потурає корупції?
Так провокативні біл-борди з бізнесменом, який зізнається, «що дає, адже його змушують», зі студентами які «дають, бо звикли» та з хворим, який «дає, аби вижити» з’явилися 1 листопада у 17 українських містах. На радіохвилях і в телеефірі зазвучали історії цих персонажів, які попри власне бажання, змушені грати за корупційними правилами.

 «Уже четвертий рік поспіль ми проводимо комунікаційні кампанії з метою привернути увагу українців до проблеми корупції та спонукати переоцінити власну участь у ній, — розповіла Ольга Тимченко, керівник департаменту комунікації ТІ Україна, — Наша глобальна мета — змінити менталітет українців, виховати нульову толерантність до корупції. Психологи твердять, що на це має піти 15 років. Мета цьогорічної кампанії «Я не даю» — пробудити у людях відчуття власної відповідальності за потурання корупції. Вивести з тіні замовчувану проблему побутової корупції, прирівнявши її до проблеми насилля, та запитати в українців — як самі собі вони пояснюють дачу хабара? Показати тим, хто має сміливість та небайдужість, аби боротися з корупцією, що вони не одні, що вони роблять корисну та важливу справу і нас таких багато».
Саме з метою об’єднання позитивних історій боротьби ТІ Україна та мережа ТІ ініціювали  міжнародний флешмоб, який відбудеться протягом листопада у соцмережах, де люди ділитимуться своїми власними історіями зустрічі з корупцією та відмови від неї.
Організатори запрошують усіх небайдужих долучатися до флешмобу в соцмережах та за хештегами #ЯнеДаю #IDontBribe розповідати про власний досвід протидії корупції. А операторів зовнішньої реклами та медіа запрошують долучатися до кампанії.

Ми ж, у свою чергу, поцікавилися у козельщан, чи доводилося їм давати хабарі і що їх до цього спонукало (з етичних міркувань імена змінені).

Інна:
— Чула, що зараз наші породіллі народжуватимуть безкоштовно. А от коли кілька років тому я народжувала у Кременчуцькому пологовому будинку, хабарі були цілком закономірним явищем. Благодійний внесок у касу у розмірі 1000 гривень, три торби речей на кілька тисяч за обов’язковими списками — то само собою. Поки я перебувала в операційній після кесаревого розтину, до моєї сестри, котра чекала у коридорі, підійшла медсестра і прямо заявила, що потрібно ж віддячити і хірургові, й анестезіологу, і тій, і іншій, і вона ж там була…

Сергій:
— Нещодавно ледь не позбувся автомобіля, придбаного кілька років тому за генеральною довіреністю. Мене зупинили інспектори і при перевірці транспорту виявилося, що той зараз перебуває в арешті за борги його попереднього власника. Сказати, що я був у шоці, — нічого не сказати. Але й віддавати машину на штрафмайданчик, тобто — узагалі віддати, я не збирався. Довелося дати хабара у кілька тисяч гривень. Звісно, повністю проблему це не вирішило (авто так і перебуває в арешті), але, принаймні, я хоча б зможу його продати на запчастини тощо.

Олеся:
— Пам’ятаю, коли я навчалася у ПНТУ імені Ю.Кондратюка на заочному відділенні, після здачі чергової сесії і «начитки» на наступну нам додому задавали контрольні роботи. Багато хто зі студентів практикував замовляти їх у самих же викладачів — кому не вистачало часу на їх виконання, а хто просто не хотів перейматися цим. Я ж старалася робити їх сама, адже платила гроші за навчання, щоби знати, а не для «галочки». Але одного разу одна з викладачок, роздавши завдання, раптом заявила: «Але, шановні студенти, усі контрольні я повертаю! Тож із запитаннями, як зробити так, щоби я їх не повертала, нехай підійде до мене староста». Довелося усім здавати по 100 гривень. А що робити?

Катерина:
— Шість років тому мені робили операцію в обласній лікарні. Сусідки по палаті попередили, що хірургу й анестезіологу треба давати мінімум по 500 гривень. Одна з них, за графіком, мала лягти на операційний стіл переді мною, то дуже панікувала, що їй не трапилося нагоди дати хабара перед операцією: «Як же я під ніж лягатиму — і нікому нічого не дам?!» Подруги резонно зауважили, що така нагода обов’язково буде й потім. І дійсно, до мене у палату, наприклад, анестезіолог кілька днів ходив персонально, аж занадто переймався про моє самопочуття — доки дочка не передала мені гроші. Як тільки я «віддячила» анестезіологові — його як вітром здуло… Більше не приходив! А коли виписувалася з лікарні, то мене проінструктували, кому з медсестер, що і скільки треба дати на прощання. «Інструкцію» я виконала — щоб більше туди не повертатися!

Юрій:
— Потрапив на вихідні у лікарню з болем і печією в області живота. Добряче скупився усього, що мені наприписували для печінки і від виразки (за попередніми діагнозами). Але два дні крапельниць і уколів не дали ніякого позитивного результату. Тож уже зранку в понеділок я поїхав в обласну лікарню. Виявилося, що хвора у мене — підшлункова залоза. Мене госпіталізували на два тижні. І хочу сказати, що за цей час я узагалі не витратив жодної копійки на ліки — «капали» і «кололи» мене безкоштовно. Правда, одного дня приводили до нас у палату студентів, щоби на моєму прикладі розповісти, як у сусідньому районі лікують підшлункову… «глутаргіном». А вже при виписці я хотів «віддячити» лікарці, бо ж наче так прийнято, але та навідріз відмовилася.

На цій оптимістичній ноті і завершимо.
Може, ще хтось бажає розповісти про подібні випадки? Чекаємо ваших коментарів.

Наталія РОМАНЧЕНКО

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Оголошення

Реклама

ЛОГОТИПчик

Погода

Новини в Україні

Канал не знайдено

Статистика

Сьогодні
Вчора
За тиждень
Минулий тиждень
Місяць
Минулий
За всі дні
416
1938
10926
14269
32911
54269
1535589

Прогноз
1656

12.06%
5.85%
14.55%
0.51%
0.38%
66.66%
Online (15 minutes ago):38
38 guests
no members

Ваш IP:157.55.39.130