В ОЧIКУВАННI ДИВА
  • slide
  • slide
  • slide
  • slide
  • slide
  • slide
  • slide
  • slide
  • slide
  • slide

Останні новини

  • До дітей, онуків, правнуків
    Яків БІЛОУСЬКО, с.Панасівка (Продовження. Початок — у №39 від 28.09.18 р., №42 від 19.10.18 р., №44 від 2.11.18 р., №45 від 9.11.2018 р. №46 від 16.11.18 р., №47 від 23.11.18 р., №49 від 7.12.18 р., №51 від 21.12.18 р., №52 від 28.12.18 р.)
  • До дітей, онуків, правнуків
    Яків БІЛОУСЬКО, с.Панасівка (Продовження. Початок — у №39 від 28.09.18 р., №42 від 19.10.18 р., №44 від 2.11.18 р., №45 від 9.11.2018 р. №46 від 16.11.18 р., №47 від 23.11.18 р., №49 від 7.12.18 р., №51 від 21.12.18 р.)  
  • До дітей, онуків, правнуків
    Яків БІЛОУСЬКО, с.Панасівка (Продовження. Початок — у №39 від 28.09.18 р., №42 від 19.10.18 р., №44 від 2.11.18 р., №45 від 9.11.2018 р. №46 від 16.11.18 р., №47  від 23.11.18 р., №49 від 7.12.18 р.)

В ОЧIКУВАННI ДИВА

диоУ моєму дитинстві Миколая не було. Був кимось прогризений пластмасовий Дід Мороз з залишками червоної фарби на носі та мішку, і така ж невпізнавана обдерта Снігурка, яку за пару свят «десь діли». Мати так і питала: «Де ви діли Снігурку?», кожного разу, коли наряджала ялинку. «Діта» Снігурка дошкуляла недовго: ялинку в нашій хаті ставили всього кілька зим, бо «нашо — як у школі є, в клубі є, ше й дома». 

У Мороза я не вірила ніколи — Новоріччя з дитинства було повернуте до мене задом. Усіх дідів-морозів я знала «в ліцо». Всі вони вже зранку і до «ранку» були «з душком», говорили пізнаваним голосом, тупили навіть у примітивних віршиках – «ойЯвЕселотаЯ» глухо проривалося крізь ватяну бороду, що в перекладі значило: «Ой, як весело та ясно!» і далі по тексту щось там про зиму. «Ризові» чоботи («бо грязь же ш кругом — які там валянки!») у Мороза до половини виглядали з-під короткуватого жупана, шитого з багряної скатерті столу, за яким проводили партзбори. А кнопки на старій гармошці западали через одну, і звучала вона, як охрипла після шостого уроку вчителька. 
З див на свято міг хіба випасти сніг, ледь притрусивши глибоку сільську багнюку. Або ще — пару раз серед ірисок попадалась величезна вафельна цукерка «Гусі-Лєбеді» в барвистому пакунку від колгоспу, які видавали по черзі кожному після «ранку» класні керівники, бо Мороз уже не міг. Залізний святковий карбованець від учительського профкому не грів: він автоматом ставав братовим другим. То якось так той Новий рік і не зачіпався, і не зачіпав.
Свято прокрадалось у мою дитячу душу разом із загадковим, на придиху: «Різдво», що звучало, як іноземне «Різд-ВО!» — у сімдесятих у нас на Придніпров’ї. Звучало, але не в нашій хаті. У сусідській — у бабусі й дідуся Свистунів, де виросла і де мене завжди залишали, аж поки «дома засвітяться вікна», а то й на ніч. Хата була маленька, затишна — з чисто вибіленою розмальованою піччю, ребристим на ній комином і квітчастими занавісками над припічком. Тут же плита, розжарена докрасна, на якій бабуся Марія, підв’язана біленькою хустинкою, смажить квашену капусту на пісні пиріжки. Далі — до меншого кружка, у середньому казанку вмліває узвар із напечених літом у надвірній печі груш, сушених яблук та вишень; у малееесенькому — квасоля: я перебирала! І вона — на пиріжки! Натовчена на кутю пшениця розбухає, налита водою, і париться мак у великій макітрі.
За ширмою, у холодній коморі, де стоїть дерев’яна ступка, дід чаклує над обплетеним лозою графином. «Андрію, чи ти її там пробуєш, чи де ти дівся?!» — гукає бабуся незлобливо. Дід відмовчується, і тільки легенький дух «настояної на звіробої» разом із холодом тягне крізь сінешні двері у хату. Аж на піч. Я примружую очі, вглядаюсь до сльози у посиніле пічне маленьке віконечко, чи не рушив сніг. А дідусь уже десь надворі гупає дверима погрібника. Вносить повну квашених яблук широку глиняну миску і подає мені на піч: «Ану, мала, куштуй, шо дід намастачив! Чи годиться до столу?» І: «Морозом тягне, мо’, хоч трохи сніжком хліб прикриє», — це вже до бабусі. «Дай, Боже!» — оглядається Марія від печі на свою святу тезку в куток, де ікони, і пучкою «кладе хреста».
Хата дихає ароматами, старі готуються до завтрашньої вечері, світ за вікном — до справжнього свята. А я — всередині тої казки — вже вкотре подумки рахую завтрашні дванадцять страв: як веліла бабуся. 
Ховаюсь-кутаюсь у ту казку й досі, через роки й десятиліття, складаючи пучку до хреста, — як навчила мене свята трудівниця Марія Свистунка… Коли важко. Коли холодно. Коли просто хочеться дива.

Інна БІЛОУС,
м. Дніпро — смт Магдалинівка

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Новини в Україні

Канал не знайдено

Статистика

Сьогодні
Вчора
За тиждень
Минулий тиждень
Місяць
Минулий
За всі дні
1956
1510
3466
13026
38274
60361
1861998

Прогноз
2016

10.73%
7.97%
13.56%
0.61%
0.33%
66.80%
Online (15 minutes ago):20
20 guests
no members

Ваш IP:54.36.149.97