I ВМЕРТИ НIКОЛИ

Останні новини

  • ШАНОВНІ НАШІ ЧИТАЧІ, ДРУЗІ, ПРИХИЛЬНИКИ!
    Для вас — чудова новина: «Козельщинські вісті» уперше за свою історію паралельно з поштовою передплатою на наше друковане видання оголошують про нову послугу:РОЗСИЛКУ ЕЛЕКТРОННОЇ ВЕРСІЇ ГАЗЕТИз ІІ півріччя 2017 року!
  • ХОЧ І ДЕШЕВО, ТА ВСЕ ОДНО — СЕРДИТО
    Чорногорія офіційно стала 29-ю державою — членом НАТО. Китайський вірус заразив більше 250 млн. комп’ютерів по усьому світу. Facebook планує запустити спеціальний месенджер для підлітків, який дозволить батькам контролювати своїх дітей, не вимагаючи аккаунта. У Туреччині знайшли стародавнє підземне місто з 52 печерами. Помер голова Української греко-католицької церкви 2005-2011 рр. Блаженніший Любомир Гузар.  Україна зайняла 60 місце в рейтингу найбільш конкурентоспроможних економік світу. Харків — єдине місто в Україні, де незабаром буде побудовано потужний сміттєпереробний завод.
  • «КОЗЕЛЬЩИНСЬКІ ВІСТІ» — ЗНОВУ СЕРЕД ПЕРЕМОЖЦІВ ОБЛАСНОГО КОНКУРСУ «ЖУРНАЛІСТ РОКУ-2017»
    Ось уже другий рік поспіль на Полтавщині проводять обласний творчий конкурс «Журналіст року». Цьогоріч участь у ньому взяло 44 журналісти, кореспонденти, блогери. Спільно вони подали 224 матеріали.Для порівняння: минулого року було 25 учасників, які подали на конкурс 190 матеріалів.

I ВМЕРТИ НIКОЛИ

5856812 originalБабусі у селі помирали напровесні, коли ще сніг не зійшов. Бо як зійде — то помирати ніколи, треба листя минулорічне дозгрібати, і подивитися, чи часник не померз, і розпланувати город, і найняти Петра, щоб заволочив, як підтряхне, а там і глини намісити, щоб около підвести, а тоді і кухню та сарай побілити. А вже ближче до майських і до дерев та забору черга дійде. То діди вмирають, коли хочуть. А баби — ні, їм не годиться вмирати, коли у людей роботи скільки і у полі, і у дворі. Пережила зиму, перезимувала — все! Працюй і живи. Бо — ніколи!

Смерть ходила по селу неспіхом, довго обирала, кого забрати цього року, а кого лишити. Молодих чіпала рідко. Хвороби якось лікувались чи то у филенківській лікарні, а як уже щось серйозніше, то у районі. За все моє дитинство всього три катастрофи і трапилося: розбився десь далеко літак, на якому була филенківська врачиха, і нібито знайшли тільки її руку з перснем; в автомобільній аварії загинув Володька Тарасов, чоловік листоноші; і по дорозі на Первозванівку, під горою, упав з мотоцикла й убився Іван, молодий іще хлопець, у нього тільки-но син родився. Та Іван був випивши, і всі казали,що не їдь, а він поїхав — і от. Ще років двадцять потому матері вдовбвлювали своїм синам, що пити і за кермо — то до добра не доведе; он Іван — випив...
А бабусі що? Вони садили город, проривали моркву, ганяли жуків, підв’язували помідори, викопували картоплю, перебирали її, опускали у погріб. А тоді ще квасили капусту і яблука. Накривали часник на зиму і згрібали опале листя. І коли вже все було зроблено, а попереду маячила довга зима, то бабусі починали згасати. Спочатку переставали виходити до колодязя по воду, тоді забували про двір, а далі вже і грубку не могли розтопити. І тоді у селі казали, що «Наумиха злягла». До неї ходили у гості, провідували і переказували одна одній, що, мабуть, уже не підніметься, бо і їсти не їсть, тільки водичку п’є, і лице пожовкло, а найостанніший діагноз — ніс загострився. І я вже знала: якщо ніс загострився — то скоро похорон. І добре б, щоб не по нашій вулиці везли. Бо похоронний марш надовго в’їдався у тіло, не давав заснути, розставляв привиди по всьому подвір’ю.
На похороні за бабусями не голосили, плакали для годиться. Діди не уміли цього робити, а діти вже і самі були не першої молодості: «там ногу круте, там поперек прихватило, а тут ще мати злягли». От як дідусь помирав, то бабуся голосила: і куди ж ти зібрався, і на кого ж мене покинув, і кому ж я тепер снідати буду варити, та ти ж казав, що ми разом помремо... Та це голосіння не краяло душу, не розривало серця, навіть сльози, і ті не починали литися, бо то була розмова між старим подружжям, данина традиції. 
Осінь закінчувалася дощами, почорнілим листям, першими морозами. А людське життя — старістю, неміччю, тихим згасанням. Наробилися, нажилися, наняньчилися — пора і на той світ, бо батьки та сусіди вже зачекалися. І єдине, про що клопоталися бабусі, — так це щоб земля не промерзла, бо копачам важко буде копати могилу.

Любов ФИЛЕНКО

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Реклама

ЛОГОТИПчик

Статистика

Сьогодні
Вчора
За тиждень
Минулий тиждень
Місяць
Минулий
За всі дні
1439
2554
7231
14269
29216
54269
1531894

Прогноз
1800

12.07%
5.85%
14.56%
0.51%
0.38%
66.64%
Online (15 minutes ago):7
7 guests
no members

Ваш IP:66.249.64.94