ЗАГРЕБЕЛЛЯ: «ЗАГУБЛЕНИЙ СВІТ» ПОСЕРЕД КАЗКОВИХ ЛУК

Останні новини

  • Електрокардіограф — екстреній медицині
    Нещодавно для підстанції екстреної медичної допомоги Козельщинського району придбано електрокардіограф з функцією дистанційної передачі ЕКГ – «ЮКАРД100».
  • ЩО ТО ЗА РОСЛИНА — «ХІРУРГ» БЕЗ НОЖА?
    «Чула, що є така рослина, яку називають «хірург без ножа». Кажуть,  що є цілющі рецепти застосування її від варикозу, навіть при відкритих виразках. Чи правда це? Розкажіть, будь ласка, про неї. А.САВЕЛІНА»
  • ПОПЕРЕДИТИ, ЩОБ ЖИТИ
    За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я,  від 30 до 50% випадків раку можна уникнути, якщо щорічно проходити профілактичні обстеження. Адже на початкових стадіях онкозахворювання значно краще піддається лікуванню. Симптоми, що можуть з’являтися у процесі розвитку хвороби, залежать від її виду.

ЗАГРЕБЕЛЛЯ: «ЗАГУБЛЕНИЙ СВІТ» ПОСЕРЕД КАЗКОВИХ ЛУК

знакДоля села — наче доля однієї людини. Воно так само переживає своє народження, потім — дитинство, юність, молодість, розквіт зрілості, мудрість старості й нарешті — повільне згасання, як не гірко це усвідомлювати.
Мандруючи населеними пунктами району, ми знайомимося самі та знайомимо на сторінках газети вас, шановні читачі, з маленькими, віддаленими селами, пишемо про їхнє нинішнє життя-буття, коли вже пройдено період розквіту, і тепер ці села тихенько доживають віку в мальовничих куточках нашого краю. Тож настала черга Загребелля, розташованого у «курортній» припсільській зоні.

річка«ВІКІПЕДІЯ» інформує, що Загребелля знаходиться на лівому березі Псла. Вище за течією на відстані 1,5 км розташоване село Говтва, а нижче за течією на відстані трьох кілометрів — село Хорішки, на протилежному ж березі — село Приліпка. Орган місцевого самоврядування донедавна — Хорішківська сільська рада, тепер Хорішківський старостат Козельщинської ОТГ. Населення, за тією ж «Вікіпедією», становить 33 особи, хоча сьогодні тут фактично налічується всього 11 мешканців. До славетних персоналій належить уродженець Загребелля Денис Федорович Вітер, повний кавалер ордена Слави, герой Другої Світової війни.
ербаЗагребелля багато хто у нас називає Загреблею — це й місцеві мешканці, й ті, хто взагалі знає хоч щось про її існування. Мені ж давно було цікаво, що це за населений пункт такий, як до нього дістатися; хто, як і чим там живе.

Проїхавши Хорішки, прямуємо в бік Приліпки і, не доїжджаючи до мосту, звертаємо праворуч (спочатку пошкодували, що тут немає дорожнього вказівника; тож за штурмана — виконуюча обов’язки Хорішківського старости Юлія Мутель, яка забезпечує нам, немісцевим, навігацію). Приємним сюрпризом стала наявність асфальтівки, хоча і старенької, подекуди зарослої кущами й бур’янами, але без ям — дається взнаки відсутність інтенсивного руху важкого транспорту. Далі — ще один сюрприз: новенький дорожній знак населеного пункту «Загребелля». Отже, знаємо, куди приїхали.
Та наявність знаку ще не означає наявності біля нього самого населеного пункту. Навколо — безкраї луки з прибережними гаями, за якими десь хлюпоче Псел; неозорі небесні простори, напоєне трав’яними пахощами, живильне, цілюще повітря, від якого перехоплює подих. І тиша — аж до дзвону у вухах. Тільки чути пташиний спів, а ще десь далеко — клекіт трактора, що тюкує свіже сіно. До слова, сіна цьогоріч уродили просто чудові, трава на луках по коліно, а подекуди — й по пояс. І вузенька асфальтівка, а далі — ґрунтівка, звиваючись, веде нас поміж тими травами до перших жилих домівок Загребелля…

дорогаЖИТТЯ «БЕЗ ГМО»поле

Тут свій маленький світ із його устаткованим укладом, правилами й неписаними законами. Без Інтернету і його шокуюче надзвичайних новин. Без гучних гулянь і вечірок. Без шуму, галасу й метушні. Без ГМО, врешті-решт, — у всіх сенсах цього вислову.
Тут корисне для здоров’я буквально все. Навіть у Другу Світову, коли село було під німецькою окупацією, згадують старожили, у приміщенні школи був «отой лагер», де лежала сила-силенна поранених ворожих вояків. Видно, й окупанти оцінили всі принади реабілітації на природі... І ці принади нікуди не поділися й дотепер.

розалля
хатаПо-перше, тиша, спокій. По-друге, кожен достеменно знає, чим він харчується, бо самі себе забезпечують продуктами. Малих онучат сюди на літо привозять, то вони зовсім, аж до сліз, не хочуть у місто, в дитячий садок повертатися. Утім, дорослі онуки, навпаки, не надто прагнуть у Загребеллі відпочивати, кажуть — нудно. А чого там нудно? Коли якесь свято чи дискотека, музику чути і з Хорішок, і з Говтви, і з Приліпки; цілком вистачає.
Найвражаюча новина — хто де зі знайомих помер. А то ще недавно чули, у череді якась звірюка корові у воді хвоста відкусила — бобер чи ще хто.опудало сінникВийшла з води — а півхвоста немає! Оце-то новина! І як тепер худобині без хвоста?..
Головне правило: «Як зробимо — то зробимо, а як ні — то й так стоятиме». Життя розмірене, неквапливе, наче тихе плесо ставка; поспішати немає куди. Весною солов’ї заливаються трелями, зозулі кують навперебій. Лисиці у двір приходять, як до себе додому, — тільки й стережи домашню птицю. Лелеки як попоклацають, аж кури лякаються! Зараз уже тихіше, десь полетіли, видно, жаб ловити, яких у цій місцевості сила-силенна. А ще — гадюки, вужі, їжаки... Охочі до домашньої птиці й шуліки, або рябці, як їх називають. Тож доводиться пильнувати, а то й відлякувати. 

Найбільша благодать тут для пасіки — багате різнотрав’я, гаї упереміж із луками. Щоправда, добиратися сюди з вуликами не дуже зручно, та й далеко, але бачили обабіч дороги чиюсь пасіку: кажуть, то чиясь чужа, немісцева.
Осель, де є життя, у селі лишилося зовсім небагато, можна перелічити на пальцях. Як нам повідомила дорогою Юлія, у Загребеллі живе всього одинадцятеро мешканців, так би мовити, аборигенів.
Їх, у свою чергу, теж можна розділити на категорії. Коротенькі монологи кожного, наче пазли, складаються в одну суцільну картину нехитрого сільського буття.

НА ЇХНІМ ВІКУ — ЯК НА ДОВГІЙ НИВІ…

Ніна СергіїнаНіна Сергіївна Кисіль, найстаріша жителька села:
— Колись тут було гарно: колгосп, робили багато… І корови, і свині — усе було. Сімдесят п’ять хат. І клуб, і магазин, і школа; і автобус сюди заїжджав. Робити їздили у Пашенну на ферму. Я зразу на ланці, а тоді дояркою двадцять п’ять год! Один трудодень запишуть, а що на нього получали? А потім стали гроші давати… Вулиця скрізь була у колодках (для тих, хто не знає: колодками у минулі століття називалися місця, де гуляла молодь, такі собі тогочасні «дискотеки» — авт.). Колодки ж які були! А пісні!.. На роботу їдемо з прапорами, на жнива — з піснями, чути, що їдуть. Рано заміж пішла. Як дурепа, вискочила у 18 год, тоді ж ума не було. Він старіший від мене на 7 год, то обдурив, та й усе. Не те що я важкою стала, чи що... Батьки не давали. А потім таки віддали — треба ж іти. Двоє дітей у мене було, дочка вмерла 12 годів назад, остався синок... (витирає сльози — авт.) Онуки тут у мене повиростали. А тепер не годюся через хату перейти... Вісімдесят дев’ятий пішов. Уже не треба б мені й жити — а живу...

Ніна МихайлінаНіна Михайлівна Вакуленко:
— І на фермі робила, і так хто що не попросить — поможу. Корови по всій Загреблі доїла. Миколи Горпинченка жінка така єхидна була, а все рівно я ходила їй корову доїти. У Федька тоже дві корови, і в Киселів доїла, і в Пироженок... І ось Галина обпекла ноги, усі пузирем узялися, пооблущувалися; та ходила до неї доїти ціле літо.
А колись і в себе вдома здою, і на фермі, он яка — тільки оком кинь, швидко все робила. Двадцять два годи, з них дванадцять руками доїла, більше двадцяти корів. І все одно найперша з усіх управлялася! Ольга Пироженкова і я — найшвидші були. То голова колгоспу все казав: якби начальство з Козельщини тоді сюди їхало, як Вакуленкова діжурна. Тільки приїхав на ферму, до порога дійшов — зразу поняв, хто діжурний...
Купили з Яшком (покійний чоловік — авт.) хату, так я усе по-своєму вишкребла, порозмивала… Надумали знадвору її поштукатурити. Купили, привезли, наколотили цементу, а Яшко взявся обкладати… Е-е-е, кажу, такі мені роботяги не підходять. Прогнала його відтіля, так він мені колотив цемент, а я штукатурила сама. І швидко! А тоді побілувала, підвела фундамент, хто не йде — всі завидують, така була ловка хата.подушки
Жалко, швейна машинка поламалася, немає кому справити. А так же робила — як бджола! Я собі все шила: і костюмчики, і плаття ось такі (показує — авт.). І все сама з себе. Як надіну — то каже Яшко, як виточена. А ще така дурна була… Дівчата на роботі: одна принесе плаття, друга спідницю — як наберуся, тоді цілу ніч сидю шию, а тоді схватилася на роботу. Яшко дивився-дивився на мене, тоді й каже: «Е ні, це дурне!» Запретив.
І рушників понашивала… По одинадцять штук за раз як розвішаю — у хаті все цвіте! Прийду з роботи — і корів здоїла, і поперемивала, і підмела, щоб порядок був, навіть попід кроватями пиляку повитирала. Такої я вдачі… 
Бабця Ніна запросила нас до хати. І все вибачалася: мовляв, рушники у шафі, а не на стінах, бо немає вже здоров’я попід стелею скакати, розвішувати… Які були в хаті килими-паласи, усе повіддавала дітям, щоб не приманювати злодіїв. Бо до одного місцевого залізли у хату, господареві рот зав’язали, щоб не кричав; познімали, вивезли все: і килими, і покриття, і навіть штори…
Але й без рушників та килимів бабусина світлиця вразила вишиваними накидками і простирадлами на ліжках, чистими домотканими доріжками на підлозі, ідеальним порядком, хоча господиня ледь-ледь пересувається з ціпочком. Та й сама вона мала вигляд майже модниці: чистий, акуратний одяг, квітчаста хустка. Я, було, пожартувала, що бабця до гостей нарядилася, але Юлія, староста, зауважила, що бабуся Ніна гостей зовсім не чекала: попередити її було ніяк, бо майже не чує, тому й телефону не має. Ось така бабуся-чепуруха!
Ольга ПетрінаОльга Петрівна Пироженко:
— Школа була початкова, до 4 класів, я у перший клас іще тут ходила. Навесні у повінь через усе село розливалася вода, і до кожного двору під’їжджала амфібія і возила нас на ферму через усі луки; трактористів на роботу, учнів у школу. Жили на островах. З дому до сараю — по кладочці, убрід або й човном. Човники-довбанки в усіх були, а ще — великі човни з моторами. Отак і жили. Дуже багато вишивальниць із Загребелля працювало у Говтві від Решетилівки. Сорочки вишивали вручну, блузочки...

СВОЇ-ПРИЇЖДЖІ

Подружжя Кисіль — Ольга Іванівна і Михайло Миколайович — живе тут у батьківській хаті. Ольга Іаніна
Михайло МиколайоичЦе господарева батьківщина, тут народився, виріс, звідси пішов у самостійне життя. Працював у Кременчуці електрозварювальником, але дороги до рідної домівки не забував ніколи, тим більше — коли мати лишилася сама. А як зовсім заслабла — переїхали з Кременчука сюди, у Загребелля, назовсім — доглядати стареньку. Тримають корову — єдину в селі, поросятко, качок, курей. Щоправда, кажуть, що корову, мабуть, продаватимуть, бо вже важко стає їм, пенсіонерам, із нею вправлятися. Вистачає клопоту з птицею та городом. Михайло Миколайович іще й рибалить; хоча тут не рибалити просто гріх. Це ж у їхньому дворі, як була повінь, коропи плавали, що можна було мало не голими руками ловити!

Олексій і Наталія Кравченки — місцева «молодьож».
«Він у нас сохранився, як молодий», — кажуть місцеві про Олексія, котрий на вигляд молодший років на 15, ніж має вік за подружжя Краченокпаспортом. (Принагідно додам, що й Ольга Іванівна, з якою щойно розмовляли, теж зовсім не схожа на пенсіонерку: вочевидь, місцева природа — дійсно, молодильна!). Кравченки з самого Чорнобиля, у Кременчуці їм виділили квартиру. Наприкінці 90-х років купили хатинку в Загребеллі, спочатку як дачу. Приїздили на сезон, відпочивати. А 10 років тому перебралися сюди остаточно, на постійне місце проживання, змінивши статус «дачники» на «місцеві».
— Нас часто запитують, чому ми тут живемо, що нас тут тримає, — роздумує Олексій. — Щоб це зрозуміти, треба дожити мінімум років до п’ятдесяти і мати з чим порівнювати. Нам тут подобається. У місто їжджу раз на місяць, за пенсією. То стараюся скоренько-скоренько владнати свої справи, скупитися — і бігом сюди. Повітря тут відрізняється від міського кардинально. Роздолля, машин немає, усе навколо твоє. Буває, тижнями нікого не бачиш. Спокій, тиша. Річка. Овочі-фрукти домашні. Моє хобі — виноград, а ще хочу виростити персик. Онучки як приїздять — їм усе цікаво побачити: телятко, корівку, курчат-каченят…
— А як же цивілізація? Віддаленість від центру? — запитую.діти гамаку
— Я недавно був на своїй малій батьківщині, на Київщині; там теж є такі віддалені села, але люди живуть у набагато гірших умовах. Відрізані від світу, у ярах. А ми, навпаки, не відчуваємо себе відрізаними чи покинутими, настільки тут добре. Цивілізація — вона ж поруч. Сів на велосипед, і вже у ній: домашнє діло. Тобто я бачу тільки переваги.
Найбільше, що нас приємно шокувало після міста, — це місцеве медичне обслуговування. З Кременчуком не порівняти! Медики настільки професійні й порядні, навіть по телефону консультують, «швидка допомога» приїздить набагато швидше, ніж у Кременчуці.
— Так, у місті «швидка допомога» їде півтори години, — підтримує чоловіка Наталія. — І медики кременчуцькі знахабнілі, так і заглядають у кишеню, без грошей до них не підходь. А козельщинські фельдшери приїжджають хвилин за двадцять, ну, не більш як за півгодини, та ще й безкоштовно. Ми в шоці!

Юлія МутельЮлія Мутель додала до всього реальний випадок із життя. Десь місяць тому на територію старостату викликали «швидку». А пацієнт почав жалітися на своє життя, що ніде не працює, бо його нікуди не беруть через специфічне захворювання, не знає, як йому виживати, немає й копійки ні на ліки, ні на харчі. То фельдшер витяг зі своєї кишені і дав йому сто гривень…
А ще Кравченки, та й не тільки вони, а всі загребляни, відзначають роботу місцевих енергетиків. Як приклад — минулого року восени пізно увечері не стало світла. Так козельщинська бригада «Полтаваобленерго» у дощ, холод, пітьму приїхала і все полагодила. В іншому місці могли б тиждень не їхати в таке село, знайшли б масу причин. А наші вчиняють порядно.
— Це ще одна причина, щоб залишатися тут, бо, виявляється, у цьому селі почуваєшся більш захищеним, надійніше, ніж у місті, — стверджує Олексій. — Сільська рада (старостат — авт.) нас не забуває, завжди допоможуть, і з оранкою городів проблем немає. Якби так проблеми розв’язувалися на рівні держави, як це робиться в селі, — усі б жили набагато краще.

з молокомБІЗНЕС-ВУМЕН ІЗ ЗАГРЕБЕЛЛЯ

Тут є навіть бізнесмени. Вірніше, «бізнес-вумен», Ірина Стеценко. Як кажуть про неї місцеві старожили, «отак заїхала до нас із міста і займається козами, робить сир. Хотіла молоко здавати, але ж ціна впала, а козине молоко приймають заготовачі другим сортом, по дві гривні! Здіваються з селян…»
Мешкає Ірина трохи осторонь від основної вулиці, тримає кілька десятків кіз. Живе з того, що продає ексклюзивний і надзвичайно смачний козячий сир. За її словами, цивілізації у цьому куточку не потрібно. Вона — не у комп’ютері з Інтернетом, унітазі та ванні у хаті. кози
— Цивілізація — у голові і в душі. Наскільки людина грамотна, вихована, освічена й компетентна, настільки й можна сказати про неї, що вона цивілізована, — впевнена Ірина. — Мені цілком вистачає жити у гармонії з навколишнім середовищем…
Можливо, вона й має рацію. Бо стільки років живе у Загребеллі, але не втомлюється захоплюватися його красотами. Вишуковує чудернацькі дерева у навколишніх гаях (два з них показала й нам), дає прихисток синичкам (вони у неї у ящичку гніздо влаштували і вивели пташенят!), зайченятам. Її кози — то окрема тема. Їх можна не тільки доїти, але і в цирку показувати: ручні, виховані, люблять фотографуватися й позувати перед об’єктивом, як виявилося; кожна знає своє ім’я і розуміє хазяйку не з півслова сир— з жесту. А цап Боня й поготів особливий, бо рахується у господарстві їздовим. Ірина показала спеціальний візок, у який запрягає свого цапа, щоб перевозити різні вантажі, і похвалилася, що Боня позаминулого року навіть став зіркою Шар-гори, возив дітвору у розмальованому й розцяцькованому спеціально для такої нагоди возику.
— З мене бізнесмен нікудишній. Приїхала донька — їй наділила сиру. Ви приїхали — щедро пригостила… І так мій товар розходиться, а я інакше не можу, така натура, — напівжартома картає сама себе Ірина. — Шкода, які тут ресурси пропадають, які пастівники! Тут можна малі кооперативи, міні-ферми тримати, бізнес вести, умови прекрасні. Та немає ж ніякого кооперативу заготівельного, щоб продукцію збувати. А ще мені не завадила б зайва пара робочих рук, я фізично не в змозі робити все на своїй «фермі». Та люди зараз воліють на біржі стояти на обліку і нічого не робити. Ніхто з тих, кому пропонувала, не погодився йти до мене у партнери. І до всього хотілося б регулярного автобусного сполучення, щоб виїхати зі своїм продуктом хоча б на найближчий ринок, у Козельщину…

ПРИПСІЛЬСЬКА «ВЕНЕЦІЯ»

Добра новина для тих, хто мріє побувати у Венеції, але не має для цього можливості: наше вітчизняне Загребелля нічим не гірше навесні, коли розливається Псел. У минулому сторіччі таке траплялося частенько.
Ольга Кисіль згадує власне весілля:
— Розписалися ми у Кременчуці. Спочатку відбули весілля на моїй батьківщині, у Броварках. А на другу неділю дали нам машину легкову, приїхали у Хорішки на ній. Далі — УАЗиком. Поруч село Пашенна, вода кругом розлилась. Там трактора дали, поїхали на ньому. Добралися до великої води, а потім уже на човні пливли, на плечах усе переносили… Ото така була свайба!
Місцеві мешканці паводок пригадують у 2002 та 2006 роках і кажуть, такої води, як нинішньої весни, не було 12 років.
— Риба плавала прямо у дворі — ось такенні коропи. Ловили їх сіткою невеличкою. А з двору виїзду не було, — розказує Михайло Кисіль.
Взагалі-то корінне населення до великої води звичне. Давно, коли Загребелля ще тільки розбудовувалося, селяни зводили свої домівки на пагорбах: хата — на одному, сараї — на інших. Коли розливався Псел, затоплюючи сільські вулиці та двори, кожна садиба мала вигляд острівного архіпелагу, де господарі діставалися від порога до порога на човнах, які вважалися чи не найголовнішим видом транспорту.
Вологість у цих місцях теж висока, тому «Венеція» може запросто перетворитися на «Туманний Альбіон».
Ніна Михайлівна Вакуленко згадувала, наприклад, як колись ішли з роботи з подругою та заблукали:
— Темно, туман, а ми із Зойкою з Пашенної вчистили… на Буняковку! Заблудилися. А Ванько Пироженко, кум, йшов нас зустрівати. Із хвонарем, через туман кричить, а ми ж не чуємо! Уже як він до нас добрався, вистрамив, нагнув на нас матюків: що і сліпі, й глухі, й дурні... Бо нагнав нас аж під Буняковкою!

Принади «Венеції» були б іще принаднішими, якби сюди була краща дорога. Це чи не єдине, на що нарікають місцеві:
— Одна проблема у нас — це дорога, точніше, її відсутність. Ще й проїзд затопило цієї весни, коли Псел розлився, — кажуть мало не в один голос. — Ми тут усі похилого віку, частенько потребуємо медичних послуг. Ось недавно «швидка допомога» приїжджала, то до крайньої хати доїхала, а тоді фельдшер пішки по селу ходив, бо машина могла загрузнути… Там усього декілька ям, які хоча б засипати щебенем. Ми розуміємо, що це затрати, що капітальну дорогу тут ніхто не робитиме, але хоч якусь висипку… Ми ж теж живі люди.
На це виконувачка обов’язків старости пообіцяла, що вони прохатимуть допомоги в цьому питанні у ТОВ «АФ «Добробут» — саме тут працює його виробничий підрозділ «Козацький стан». Якщо агрофірма знайде можливість виділити техніку, то можна буде владнати дорожню проблему. Адже взимку, коли навколо хурделить і все замітає, Загребелля не відчуває себе відрізаним від навколишнього світу: до кожного двору сніг розчищає «добробутівська» техніка; буває таке, що по декілька разів на день прогортають. То, можливо, господарство допоможе і дорогу якось підрихтувати…

Листоноша приїздить у село, коли є сюди кореспонденція або коли потрібно пенсію розвезти. У сезон — велосипедом, у негоду — чоловік запрягає конячину і везе дружину на роботу підводою. Немає у Загребеллі ні магазину, ні, тим більше, аптеки. Але до таких обставин загребляни пристосувалися досить безболісно: хліб, головним чином, печуть самі; а то й діти пенсіонерів частенько привозять необхідні продукти. Крім того, у трьох господарів є свої легкові автомобілі; як хтось один їде, скажімо, до Хорішок, то купує хліб і все інше, що кому потрібно, в тому числі й ліки.
Будинки — з пічним опаленням, переважно на дровах, які заготовляють самі чи купують. Їжу готували раніше на балонному газі, але зараз його у Загребелля вже давно не возять. Тож узимку трохи легше — і в хаті топлять, і заразом їсти готують. Улітку трохи дорожче стає, бо варять страви на електричних плитах, — більші витрати на електроенергію.
Але у будь-якому випадку я не почула жодної скарги з цього приводу від загреблян, які у всьому звикли покладатися на власні сили.
І якщо ви думаєте, що вони цікавляться лише своїм господарством і навколишнім середовищем, то глибоко помиляєтеся.
— Хоч і маленьке село, і людей небагато, і начебто відірвані вони від центру, — говорить Юлія Мутель, — але активні, не стоять обабіч від нашого громадського життя. Коли ми збирали гуманітарну допомогу для наших хлопців у АТО, вони теж не лишилися осторонь і від своєї невеличкої громади зробили власний посильний внесок, привезли і відправили разом з усіма гуманітарний вантаж. Під час виборів теж активні, вимагають, щоб до них обов’язково приїхали зі скриньками, кожен прагне скористатися своїм виборчим правом, здійснити волевиявлення...

Вибираємося на дорогу мовчки, під враженням побаченого й почутого. Поступово усвідомлюю, що саме вирізняє Загребелля з-поміж інших віддалених сіл, де ми були. Те, що його мешканці не розказують, як усе погано у країні, не скаржаться на відірваність і віддаленість, не обурюються діями президентів, прем’єрів чи місцевих керівників. Вони мудро цінують те, що мають, адже обурення й осуд — погані помічники у щоденному побуті. Таке відчуття, що тут повсюди розлитий такий собі спокійний, світлий позитив, часточку якого везу з собою і постараюся зберегти на майбутнє. Бо він ой як потрібен у непростому сьогоденні…
І знаєте? — не потрібен тут, на трасі, вказівник на Загребелля! Нехай воно собі буде заховане подалі від лихого ока, від злих намірів; нехай губиться отам, у луках біля Псла, поміж вербами. І якомога довше зберігається у своїй первозданності цей чарівний куточок Козельщинського краю.

Надія ЛИТВИН
Юрій ОПЕРАЙЛО (фото)

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Реклама

ЛОГОТИПчик

Статистика

Сьогодні
Вчора
За тиждень
Минулий тиждень
Місяць
Минулий
За всі дні
2764
2743
9690
20240
56288
56951
1740558

Прогноз
2880

11.29%
7.10%
13.89%
0.57%
0.34%
66.81%
Online (15 minutes ago):29
29 guests
no members

Ваш IP:54.36.148.94