I ВМЕРТИ НIКОЛИ
Бабусі у селі помирали напровесні, коли ще сніг не зійшов. Бо як зійде — то помирати ніколи, треба листя минулорічне дозгрібати, і подивитися, чи часник не померз, і розпланувати город, і найняти Петра, щоб заволочив, як підтряхне, а там і глини намісити, щоб около підвести, а тоді і кухню та сарай побілити. А вже ближче до майських і до дерев та забору черга дійде. То діди вмирають, коли хочуть. А баби — ні, їм не годиться вмирати, коли у людей роботи скільки і у полі, і у дворі. Пережила зиму, перезимувала — все! Працюй і живи. Бо — ніколи!