ЖИТТЯ БУЛО Б НУДНИМ БЕЗ ДИВАКІВ

Останні новини

  • Головне — навчитися жити на землі, як люди
    У США винайшли пристрій, який може читати думки людей. У Канаді під шаром вічної мерзлоти вчені знайшли суперсолоні озера.  На аукціоні в Парижі іноземець придбав два скелети динозаврів за майже три мільйони доларів.  Суд визнав Samsung винною в завищенні потужності своїх смартфонів. У школах Туреччини ввели факультативне вивчення української мови.  На Полтавщині побудують цех із виробництва рідких добрив.
  • СМІТНИКИ ПОЧИНАЮТЬСЯ ЗІ СМІТТЯ У ГОЛОВАХ
    Після 35 років заборони в Саудівській Аравії відкривається перший кінотеатр. Франція на третину скоротить кількість депутатів у парламенті. За підсумками п’ятого міжнародного дегустаційного конкурсу в Берліні  українська горілка Arctica отримала найвищу нагороду.  Ученим Школи медицини Стенфордського університету вдалося розробити новий метод, що дозволяє відновити печінку. Китайці виділять 230 млн. євро на будівництво найбільшої сонячної електростанції в Україні.
  • ЗАКОН — НЕ ВОГОНЬ. ВОДОЮ НЕ ЗАЛЛЄШ
    Канадські дослідники навчили штучний інтелект визначати найкраще місце для колоній на Місяці. В усіх претендентів на візи США планують перевіряти акаунти у соцмережах. В Амазонії знайдено останки представників невідомої цивілізації.  У готелях Китаю стали продавати чисте повітря, а у Києві відкрився перший секс-готель. Оператори мобільного зв'язку запустили 4G у більш ніж двадцяти містах України. Тернопіль слідом за Львовом вирішив відмовитися від маршруток. Уже до кінця 2018 року середня зарплата українців, за словами нашого прем’єра, повинна зрости до 10 тисяч гривень.

ЖИТТЯ БУЛО Б НУДНИМ БЕЗ ДИВАКІВ

У світі, де панує відчайдушна боротьба за економічне виживання, будь-яка оригінальність видається дивацтвом — зумисним, нарочитим. Але коли заходиш до цієї садиби, розумієш: усе, що потрапляє тобі на очі, навіть ненароком, — невигадливе, простеньке — вписується в інтер’єр і екстер’єр природно й невимушено, прикрашаючи двір і хату і водночас характеризуючи їхнього господаря.

Тут мирно уживаються середньовічний замок у садку під хатою і селянський млинок, де водяний струмінь крутить млинове колесо, стікаючи в озерце і знову вириваючись нагору грайливим фонтанчиком. На даху літньої кухні ще один «натюрморт»: виготовлені з підручних матеріалів лелеки у гнізді, куди не бояться залітати горобці, — і тарілка супутникової телеантени… У дворі «живуть» лісовики; їх господар розгледів, рубаючи дрова. Дещо прибрав зі стовбурів, дещо додав — і казкові персонажі вже на охороні порядку.
У Бреусівці Володимира Прохара знають усі як майстра на всі руки. Легше згадати те, чого він не вміє, аніж перелічити все, що вміє. За фахом — учитель музики, він може бути столяром і художником, гумористом (пише віршовані гуморески) і перукарем, пірографом (випалює по дереву) і скульптором, муляром, теслею, покрівельником, склярем, електриком. Грає на гармоні, баяні, гітарі, у дуеті з приятелем В’ячеславом Юрковим (бубон) прикрашає творчі засідання місцевого клубу «Берегиня».
Та головне його хобі, навіть пристрасть, — колекціонування предметів старовини, головним чином, домашнього вжитку. Удома у Володимира справжній етнографічний музей: тут безліч предметів домашнього вжитку, здебільшого, тодішня побутова «техніка»: прядки, гребені, веретено, дерев’яні ночви, у яких колись місили тісто; пристрій для перемотування пряжі; рубель — старовинна «праска». Поруч — макет печі з самоваром нагорі, справжній патефон із платівкою. На стінах — картини, мальовані власноруч або подаровані односельцями; вишита сорочка, рушники.
У дворі ще одна експозиція: селянський реманент. Ярмо для волів, хомут, гребки… Усі ці речі для нас, розбалуваних цивілізацією, незрозумілі. А колись без них не можна було уявити собі життя в селі.
— Я з дитинства захоплювався старовиною, — розповідає Володимир. — Пам’ятаю, все просив свого дідуся: зроби мені ціпа, покажи, як ним молотили… Колекція моя розпочалася з прядки. Потім односельці дізналися, що я збираю старовинні речі, і почали мені зносити, що у кого є. Так з’явилися ось оці ночви і ще багато чого. Бандура і солом’яний бриль — із нашого клубу, що розвалився. Патефон — мого батька. Килимки плела ще моя бабуся. Хочеться, щоб після мене щось залишилося для молоді, щоб знали, як колись жили їхні предки у селі…

Володимир увесь час щось майструє. І все виходить у нього до ладу. Показує ляльку Баби-Яги: вона, за задумом, хапає за руку кожного, хто посміє вихопити у неї з-під носа рибину, і тоді у неї навіть очі світяться. Працює цей механізм від акумулятора з ліхтарика. Майстер показує сувеніри, виготовлені з природних матеріалів, випалені на дереві картини, навіть автопортрет (із власної фотографії):
— Як прийде в голову якась ідея — не кину, доки не зроблю. Нехай буде. Може, комусь для подарунка згодиться…
Бідкається лишень, що його вироби надворі час фарбувати, а фарба ж нині ой яка дорога. Сам живе аж занадто скромно — не до фарби. А домашня творчість — розрада й віддушина, яка рятує від негараздів буденності…

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Реклама

ЛОГОТИПчик

Статистика

Сьогодні
Вчора
За тиждень
Минулий тиждень
Місяць
Минулий
За всі дні
1895
1619
6605
15450
33946
61747
1213983

Прогноз
1896

10.76%
6.39%
16.15%
0.59%
0.46%
65.65%
Online (15 minutes ago):18
18 guests
no members

Ваш IP:54.36.149.91