Долі людські

Останні новини

  • Я БАГАТА СВОЄЮ РОДИНОЮ ТА ЛЮДЬМИ, ЯКІ МЕНЕ ОТОЧУЮТЬ
    Всього було у моєму житті — і радощі свої, і прикрощі. Народилася і виросла я у селі Сушках, точніше на хуторі Кринки, який місцеві називали «Крим», бо його вуличка пролягала побіля ставка з вербами та верболозами. Багато дітвори там росло. Весело було. На дорозі пиляки було по кісточки, так що курява стояла стовпом майже цілий день. Благо, що поряд ставок, тож з дороги — шубовсть прямо у воду!
  • До 100-рiччя вiд дня народження Олеся Гончара: улюбленi цитати
    «Всяке буття є страждання, так східні мудреці вчать. Нірвана, кажуть. Стану нірвани, мовляв, треба досягти, ото й буде повне щастя по—нашому. А щоб нірвана тобі відкрилась, мусиш зректися всього земного, подолати в собі жагу життя, звільнитись від усяких бажань та суєти, цілком віддатися спогляданню. Однак щодо Баглая, то в нього філософія інша: труд звеличує людину. Звісно, не скотячий. Не тільки ради шлунка. І не пустопорожній, не на холостому ходу.  Бо такого в нас чи не найбільше, про декого справді можна сказати: житимеш довго, але даремно.» («Собор»)
  • Гончар у моєму житті
    Продовження роздумів на тему «Гончар у моєму житті» . Початок — у №13 від 30 березня 2018 р.. Митець минулого і сьогодення, син-патріот матері-України, нащадок козельщинської землі Олесь Гончар – не тільки сильна та вольова особистість. Насамперед він проникливий майстер прози й талановитий режисер літературного життя. Письменник лишився у пам’яті незгасаючим днем, який розповідає про знедолену Україну, духовний занепад морального людського світу, політичну байдужість до святих джерел життя.

Долі людські

Урок — і знову все уперше…

IMG 009 копияПройде немало років,
Срібло впаде на чоло.
Ціниться з давніх віків
Справжнє шкільне ремесло.

«Урожай» «Вимпел» «Фенікс» «Титанік»

футболФутбол на сільських стадіонах — це щось незвичайне. Від нього залежать настрій та позитивні емоції людей. Свого часу футбольні поля були у кожному, навіть найменшому селі. Від ранку до вечора там лунали дитячі голоси, влаштовувалися змагання. Кожен глядач, по суті, був учасником гри: адже в будь-який момент м’яч міг потрапити саме до нього. Що не кажіть, а приємно прийняти, обробити та відпасувати смугастого гравцям, коли на тебе дивиться весь стадіон...

Мати-мачуха

мати мачуха...У довоєнному Сталіному, що потім став Донецьком, Тетяна Іванівна Богаєнко жила з дочкою Женею. Як мати і громадянка Тетяна Іванівна була істотою суворою. Істотою — тому що була самотньою. Суворою — тому що вона несла тягар директора міських дитсадків (немає начальства суворішого, ніж незаміжня жінка).

Реклама

ЛОГОТИПчик

Статистика

Сьогодні
Вчора
За тиждень
Минулий тиждень
Місяць
Минулий
За всі дні
463
3850
27176
17740
69568
58428
1308033

Прогноз
4056

11.09%
6.26%
15.63%
0.56%
0.43%
66.04%
Online (15 minutes ago):92
92 guests
no members

Ваш IP:54.81.68.240