Не ди­ви­ся так при­ві­т­но, яб­лу­не­воц­ві­т­но...

Останні новини

  • Зці­ли­лась і ощас­ли­ви­лась
    Че­рез хво­ро­бу не скла­ло­ся у ме­не сі­мей­не жи­ття, щас­тя. Моє одру­жен­ня — всь­о­го на пі­вро­ку. Не ві­ри­ли ба­ть­ки, що я ко­лись ви­ду­жаю, тож не по­ві­ри­ли і чу­жі лю­ди.
  • Приведи нас, Маріе, до Сина!…
    Од­не з най­ве­лич­ні­ших в іс­то­рії люд­с­т­ва свят — Різ­д­во Гос­по­да Бо­га і Спа­са  на­шо­го Ісу­са Хрис­та. Ду­ша зав­ми­рає, ко­ли по­ду­ма­єш: це ж са­ма Лю­бов, са­ма  Бла­го­дать опус­ка­є­ть­ся до нас із своїх Не­бес­них ви­сот... Яко­го ще да­рун­ку тре­ба?
  • Пройшов Спас - пішло літо від нас...
    До найбільших серед дванадцяти річних свят християнського календарного циклу належить і Преображення Господнє, або Спас (Великий Спас), що припадає на 19 серпня. Він вважається третім святом після Різдва та Великодня. Перший Спас збігається з Маковеєм, тобто 14 серпня, а третій збігається з післясвятом Успіння (29 серпня). Згідно з переказами, одного разу Ісус Христос з трьома своїми учнями піднявся на гору під назвою – Фавор. Як тільки добрався він до самої вершини і безпосередньо зійшов на неї, він змінився на краще. Неймовірною білизною засяяло його вбрання, і обличчя його також засяяло. Преображення — явлення Сина, під час якого Отець свідчить голосом зі світлої хмари Святого Духа: «Цей є...

Не ди­ви­ся так при­ві­т­но, яб­лу­не­воц­ві­т­но...

синягіська колажНе ди­вись так...
Не ди­ви­ся так при­ві­т­но,
яб­лу­не­воц­ві­т­но...
П.Ти­чи­на

 

Не ди­вись так не­зем­но. Ме­не не здій­май над хма­ри.
Я ту­теш­ня, зем­на. З ді­да-пра­ді­да. Од ві­ків...
Як на бі­са — грі­хів за ду­шею ма­ло.
Як на Бо­га — до бі­са за­ве­лось грі­хів.

Не шу­кай у очах зо­ло­тих во­дос­па­дів піс­ню.
Я не Мав­ка, і мул за­не­се гли­би­ну очей.
А в ко­сах моїх тем­них не бу­ди вог­ня­нис­ту ніж­ність.
А збу­див­ши, не гні­вайсь, як від те­бе во­на вте­че.

Не хви­люй моїх вуст і пле­чей ле­бе­ди­ний сму­ток.
А як ско­риш со­бі — то з лі­та­ми не по­жа­лій,
Ко­ли згір­к­не в ус­тах твій виш­не­во-тер­п­кий ці­лу­нок
і згор­ба­ті­ють пле­чі під ва­гою тяж­ких тих літ.

Як­що ждеш ти роз­ваг — сха­ме­ни­ся, до­ки не піз­но.
Я не та, що шу­кав. Роз­ча­ру­єш­ся — ві­дій­ди.
Тіль­ки в сер­це заг­лянь: не та­ке во­но, як у ін­ших.
Біль­ше бо­лю у ньо­му. І сон­ця. І до­бро­ти...

Не ди­вись так не­зем­но. Ме­не не обож­нюй тай­но.
Що ту­теш­ня, зем­на з ді­да-пра­ді­да я, по­вір.
Ту, над­х­мар­ну, за­будь. По­лю­би ме­не цю, зви­чай­ну.
Щоб і сніг си­ви­ни ту лю­бов по­га­сить не зміг.

Шу­мі­ла-шу­мі­ла ака­ція бі­ла...

Шу­мі­ла-шу­мі­ла ака­ція бі­ла...
Бу­ло чи нас­ни­лось? По­вір, не збаг­ну.
О, як я че­ка­ла, о, як я лю­би­ла
Но­чей тих, очей тих кра­су не­зем­ну!

Над чор­нії бро­ви — ку­че­ри­ки сві­т­лі
І тай­ну сві­тань у виш­не­вих ус­тах.
Нав­с­т­річ то­бі — зо­рі, нав­с­т­річ то­бі — кві­ти...
А я все ті­ка­ла у ма­є­ві трав.

І ди­ву да­ва­лась: як по­дих твій чис­тий
Міг зли­ти­ся з ди­хан­ням жи­та, тро­янд?
Десь блис­ну­ла зір­ка і впа­ла так близь­ко —
Мож­ли­во, у сер­це. Мож­ли­во, у сад.

Ти був моїм лі­том. Був ко­ло­сом, цві­том,
Вер­бою, зо­рею на не­бі ніч­нім,
Ти ле­го­том-ві­т­ром ле­тів по­над сві­том,
Сто­ма со­ло­вей­ка­ми в сер­ці дзве­нів...

Шу­мі­ла-шу­мі­ла ака­ція бі­ла...
І більш не роз­пи­туй.
Бу­ло, як у сні.

Наді Синягівська

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Реклама

ЛОГОТИПчик

Статистика

Сьогодні
Вчора
За тиждень
Минулий тиждень
Місяць
Минулий
За всі дні
107
1827
1862
17858
21569
79093
1784932

11.06%
7.33%
13.86%
0.57%
0.33%
66.86%
Online (15 minutes ago):22
22 guests
no members

Ваш IP:54.36.148.73