Приколи, притчі, побрехеньки від Костянтина Тараненка

Останні новини

  • КУРС НА ОСВІТНЮ РЕФОРМУ ВЗЯТО
    Слово «новий», здається, ніколи не вибуває з лексикону мешканців населених пунктів Новогалещинської об’єднаної територіальної громади. По-перше, сама назва громади містить його. По-друге, ОТГ утворилася не так давно, і багато чого для неї нове. Як, наприклад, з нуля утворено галузеві відділи виконкому. По-третє, заклади освіти Новогалещинської ОТГ розпочали новий навчальний рік у новій іпостасі, будучи підпорядкованими новоствореному відділу освіти виконкому. І, нарешті, усі ці нововведення відбуваються в умовах запровадження освітньої реформи — Концепції «Нова українська школа» в освітніх закладах громади.
  • ВЛЕТІЛО В КОПІЄЧКУ…
    Непомітно збіг останній місяць літа. Якраз час підвести риску: скільки ж витратили батьки на те, щоби зібрати улюблене чадо до школи?
  • НА СТАРТІ
    Відбулася традиційна серпнева конференція педагогічних працівників Козельщинського краю, присвячена впровадженню Нової української школи та визначенню стратегічних напрямів розвитку системи освіти регіону в 2018/2019 навчальному роціУчасники конференції обговорили здобутки освітньої галузі за минулий, окреслили основні завдання на новий 2018/2019 навчальний рік та обговорили шляхи запровадження концепції Нової української школи, створення сучасного освітнього середовища. Традиційно працівників освітньої галузі Козельщинського краю відзначили нагородами за сумлінну працю та професійні досягнення.У роботі конференції взяли участь і привітали освітян голова районної ради Юрій Марченко, Козельщинський селищний голова Олександр Троцький, заступник голови райдержадміністрації Світлана Тригубенко.

Приколи, притчі, побрехеньки від Костянтина Тараненка

Від автора:Тараненко АРЕНИК дс
Ось і знову, шановні читачі, ми зустрічаємося з вами у нашому жвавому, непересічному і такому «смачному» «Веселому варенику»!
Звичайно, не винайду велосипеда і не відкрию Америку, коли згадаю, до певної міри, банальну, але таку живучу, як українці за вибриків різних режимів, істину: народ живе до того часу, доки уміє сміятися над собою.
Отже, до вашої уваги — чергова пригорща приколів, притч і побрехеньок, почутих, записаних та пережитих у різні часи і періоди мого життя. Якщо до вподоби — смійтеся на здоров’я, а ні — вибачте. Як зумів, так і написав.

З повагою і до нових зустрічей! Назавжди ваш — К.Т.

 з почутого у потязі анекдота

скарги«Іван киває на  Петра»

Із віддаленого забитого села Глибокі Калюжі приїхав до столиці правдолюбець Гриць Лихогоренко зі скаргою на свавілля місцевої влади. Зайшов до солідної установи. Вахтер-охоронець Абрамович привітно зустрів його і направив до кабінету відповідального працівника Зальцмана. Зальцман привітно зустрів Гриця і переадресував до кабінету Гофмана. Гофман — до Кіцмана. Кіцман — до Кацмана, Кацман — до Зібермана, Зіберман — до Добермана, Доберман — знову до Зальцмана…
Обурений шукач правди залишив солідну установу і зайшов до редакції однієї зі столичних газет. За кілька днів на сторінках газети був надрукований гострий фейлетон під хвацьким заголовком «Іван киває на Петра»…

**************************************************************************************************************************

зі студентських буднів

«Багатii»9

У студентів, як відомо, ніколи не буває грошей. Так було й у нас, ми ж не виняток! А тут ще на носі — 8 Березня. І дівчата з паралельної групи запрошують на вечірку. Не підеш же з порожніми руками!
Свято випадало якраз на суботу. Тоді (напочатку 70-х минулого століття) 8 Березня ще не було вихідним днем. І у студентів не два, а один вихідний був.
— Що ж робити?
— Ідея! — вигукнув однокашник і мій друг Коля Дудка, — Я бачив оголошення на дошці об’яв у гуртожитку: на хлібозавод запрошують розвантажувати сіль.
— А заняття?..
— Та, подумаєш! Прогуляємо разок. Не розстріляють же нас, врешті-решт!
Сказано — зроблено. Отож у суботу рано-вранці наша бригада запрошених на вечірку у складі п’яти осіб «десантувалася» замість занять на хлібозавод.
Нас зустрів привітно експедитор. Спочатку запропонував поснідати: яєчня, свіжі булочки з маком, чай. Ого! Жити можна.
Після сніданку вже й працювати… кгм… якось не дуже… Але ж — треба!
50-тонний вагон із сіллю уже був наполовину розвантажений, певно, такими ж, як і ми, «багатіями». Залишилося щось більше двадцяти тонн.
— Пхе! — сміються хлопці, — за кілька годин упораємось!
Та, як мовиться, швидко казка кажеться.
Розпочали ми і справді дружно. Хутко накидали один кузов тракторця ДВШ, другий, третій, п’ятий…
Через годину-другу уже ледве лопатами ворушимо. Солоні з ніг до голови. А клята гора солі неначе на місці…
Не буду переповідати далі, як ми закінчували цю осоружну «солону» роботу. Але десь годині о 16-й таки завершили! Задоволений був і експедитор.
Вручив нам кожному по 15 карбованців. Ого! Ціле багатство на той час. Ще дав нам кілограм вершкового масла, свіжого хліба, джему, родзинок. Живемо!
Помилися в душі, і — хутко в гуртожиток переодягатися.
Отже, вирушили в гості. Ми ж тепер багачі! Зайшли до гастроному. А тут саме завезли румунське вино по карбованцю 70 коп. за пляшку.
Взяли з десяток пляшечок, і — до дівчат. По те, що ніхто не здогадався хоча б поганенького букетика квітів придбати, якось промовчимо. Не до того.
У дівчат не те, що у нас, хлопців: стіл ломиться від закусок, і посередині — одна-єдина пляшечка сухого «Ркацітелі». А тут наша юрба вивалює на стіл батарею «Румунського»! І — пішов пир горою!
Але вино — така штука, що легко п’ється і має властивість швидко закінчуватися. Так і у нас. Ну, що таке 10 пляшок 17-градусного напою на десятеро молодих, здорових хлопців і дівчат? Уже й «Ркацітелі» допили…
І тут Коля Дудка царським жестом виймає червінець — багатій!
— На всі — вина! — недбало кидає.
Ми теж не залишилися в боргу…
Коротше, на ранок, як ото в «Енеїді» Котляревського: «У головах джмелі гуділи, в кишенях пусто, аж гуло».
Зате пошикували на славу.
Знай наших!

**********************************************************************************************************************

із життя

моцик«Єдино правильне рiшення»

Це було всередині 70-х минулого століття. Редактором нашої газети «Радянське село» працював Геннадій Костянтинович Іваненко. Я трудився завідуючим сільгоспвідділом редакції. І ось до нас прибув за направленням партійних органів Толя Мазур. Заступником редактора.
Що можна було про нього сказати? Та багато чого. Загалом Анатолій Григорович був непоганим журналістом і добрим товаришем колегам. Єдина його біда (чи вада, чи хтозна як і назвати?) — була надзвичайна, образно кажучи «швидкострільність» мови. Коротше, його думка ніколи не встигала за словами. Та це ще не все. Толя дуже любив вихвалятися, який він майстер на всі руки. І медиком (за його словами) він міг бути, і юристом, і на всіх видах транспорту нібито уміє їздити… Та ще й кілька разів на день… сам себе любив хвалити. На наше зауваження, як завжди, скоромовкою, жартома відповідав: «Якщо сам себе зранку не похвалиш, то до вечора, як обпльований!»
Та все було б нічого — балачки вони балачками й лишалися. Біда в іншому: Толя і на ділі старався довести, який він умілець і всезнайка.
Одного (сумного чи веселого, як подивитися) дня трапилася така пригода. В редакції одержали новенький, ще не об’їжджений мотоцикл з коляскою МТ-10. Гарна машина, слід сказати. Але «слабував» наш МТ (певно, конструкторський недоробок) одним: від перегріву і різкої зміни температури швидко виходили з ладу головки циліндрів.
І ось одного разу Толя вирішив проїхатися «на район» мотоциклом.
Іваненко, вже непогано вивчивши свого зама, попередив:
— Дивись, Анатолію, будь акуратним! Бо я тебе знаю!
— Та Ви що? Та я!.. Та в мене!.. — затараторив Толя.
— Та їдь уже!.. — відмахнувся редактор, заглиблюючись у папери.
І Толя поїхав…
А десь під обід під вікнами редакції зупинився бензовоз, який притягнув… мокрого в багнюці мотоцикла із таким же мокрим і брудним горе-водієм Толею Мазуром. І, звісно ж, «накрились» головки циліндрів. До речі, на той час — страшенний дефіцит…
Звичайно, після цього «монолог» редактора був неперевершений. Зміст його історія замовчує. А Толя після «теплої» розмови з шефом ходив по кабінетах і все нам пояснював: «Я виїхав на місток. А назустріч вантажівка. Я прийняв єдино правильне рішення — направити мотоцикла у ставок…»
Можна собі уявити, як здіймали на кпини колеги, та й не тільки, нерадивого «мотоцикліста» Толю Мазура і його «єдино правильне рішення». А він і у вус не дув. Таким він уже був хлопцем — веселим, добрим, непередбачуваним, своєрідним — одним словом, як тепер модно говорити, — креативним. А що? Може, такі ще й потрібніші, ніж виважені, правильні, передбачувані? А ви як думаєте?

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Реклама

ЛОГОТИПчик

Статистика

Сьогодні
Вчора
За тиждень
Минулий тиждень
Місяць
Минулий
За всі дні
1290
2041
4130
13457
39108
66381
1666427

Прогноз
3144

11.70%
6.20%
14.17%
0.58%
0.35%
67.00%
Online (15 minutes ago):19
19 guests
no members

Ваш IP:54.36.148.11