У ці дні близькі, рідні та друзі вшановують пам’ять Дмитра Івановича Піщаного і засвідчують йому свою повагу. Адже на 40-й день після смерті людини її душа постає перед Всевишнім, щоб дізнатися про своє місце у потойбічному світі. Тож нехай моя розповідь про Дмитра Івановича стане вагомим аргументом на користь його душі.

Ніхто не хоче бути батьками дитини з особливими потребами, не планує цього, коли уявляє себе батьком або матір'ю. На жаль, це — сліпа лотерея, від участі в якій не застрахований ніхто.

Із Сибіру — до ХорішокКоли онуки були малими (а їх у Раїси Єгорівни четверо: три хлопці й одна дівчина), вони сідали гуртом, брали географічний атлас, і бабуся Рая починала «урок географії»:— Дивіться, діти, де ваша бабуся навчалася, де жила і звідки сюди приїхала. А показувати було що… Ось тут, у Забайкаллі (Читинська область), народилася... Ось сюди, на Алтай, маленькою — у дитинстві боліли суглоби — медсестра возила дівчинку лікуватися. Середню й вищу освіту здобула у Тюменській області, вивчившись на вчителя російської мови та літератури. На четвертому курсі вийшла заміж, народила доньку; працювала у Бєлгородській області…