В ОЧIКУВАННI ДИВА

Останні новини

  • До дітей, онуків, правнуків
    Яків БІЛОУСЬКО, с.Панасівка (Продовження. Початок — у №39 від 28.09.18 р., №42 від 19.10.18 р., №44 від 2.11.18 р., №45 від 9.11.2018 р. №46 від 16.11.18 р., №47 від 23.11.18 р., №49 від 7.12.18 р., №51 від 21.12.18 р., №52 від 28.12.18 р.)
  • До дітей, онуків, правнуків
    Яків БІЛОУСЬКО, с.Панасівка (Продовження. Початок — у №39 від 28.09.18 р., №42 від 19.10.18 р., №44 від 2.11.18 р., №45 від 9.11.2018 р. №46 від 16.11.18 р., №47 від 23.11.18 р., №49 від 7.12.18 р., №51 від 21.12.18 р.)  
  • До дітей, онуків, правнуків
    Яків БІЛОУСЬКО, с.Панасівка (Продовження. Початок — у №39 від 28.09.18 р., №42 від 19.10.18 р., №44 від 2.11.18 р., №45 від 9.11.2018 р. №46 від 16.11.18 р., №47  від 23.11.18 р., №49 від 7.12.18 р.)

В ОЧIКУВАННI ДИВА

диоУ моєму дитинстві Миколая не було. Був кимось прогризений пластмасовий Дід Мороз з залишками червоної фарби на носі та мішку, і така ж невпізнавана обдерта Снігурка, яку за пару свят «десь діли». Мати так і питала: «Де ви діли Снігурку?», кожного разу, коли наряджала ялинку. «Діта» Снігурка дошкуляла недовго: ялинку в нашій хаті ставили всього кілька зим, бо «нашо — як у школі є, в клубі є, ше й дома». 

У Мороза я не вірила ніколи — Новоріччя з дитинства було повернуте до мене задом. Усіх дідів-морозів я знала «в ліцо». Всі вони вже зранку і до «ранку» були «з душком», говорили пізнаваним голосом, тупили навіть у примітивних віршиках – «ойЯвЕселотаЯ» глухо проривалося крізь ватяну бороду, що в перекладі значило: «Ой, як весело та ясно!» і далі по тексту щось там про зиму. «Ризові» чоботи («бо грязь же ш кругом — які там валянки!») у Мороза до половини виглядали з-під короткуватого жупана, шитого з багряної скатерті столу, за яким проводили партзбори. А кнопки на старій гармошці западали через одну, і звучала вона, як охрипла після шостого уроку вчителька. 
З див на свято міг хіба випасти сніг, ледь притрусивши глибоку сільську багнюку. Або ще — пару раз серед ірисок попадалась величезна вафельна цукерка «Гусі-Лєбеді» в барвистому пакунку від колгоспу, які видавали по черзі кожному після «ранку» класні керівники, бо Мороз уже не міг. Залізний святковий карбованець від учительського профкому не грів: він автоматом ставав братовим другим. То якось так той Новий рік і не зачіпався, і не зачіпав.
Свято прокрадалось у мою дитячу душу разом із загадковим, на придиху: «Різдво», що звучало, як іноземне «Різд-ВО!» — у сімдесятих у нас на Придніпров’ї. Звучало, але не в нашій хаті. У сусідській — у бабусі й дідуся Свистунів, де виросла і де мене завжди залишали, аж поки «дома засвітяться вікна», а то й на ніч. Хата була маленька, затишна — з чисто вибіленою розмальованою піччю, ребристим на ній комином і квітчастими занавісками над припічком. Тут же плита, розжарена докрасна, на якій бабуся Марія, підв’язана біленькою хустинкою, смажить квашену капусту на пісні пиріжки. Далі — до меншого кружка, у середньому казанку вмліває узвар із напечених літом у надвірній печі груш, сушених яблук та вишень; у малееесенькому — квасоля: я перебирала! І вона — на пиріжки! Натовчена на кутю пшениця розбухає, налита водою, і париться мак у великій макітрі.
За ширмою, у холодній коморі, де стоїть дерев’яна ступка, дід чаклує над обплетеним лозою графином. «Андрію, чи ти її там пробуєш, чи де ти дівся?!» — гукає бабуся незлобливо. Дід відмовчується, і тільки легенький дух «настояної на звіробої» разом із холодом тягне крізь сінешні двері у хату. Аж на піч. Я примружую очі, вглядаюсь до сльози у посиніле пічне маленьке віконечко, чи не рушив сніг. А дідусь уже десь надворі гупає дверима погрібника. Вносить повну квашених яблук широку глиняну миску і подає мені на піч: «Ану, мала, куштуй, шо дід намастачив! Чи годиться до столу?» І: «Морозом тягне, мо’, хоч трохи сніжком хліб прикриє», — це вже до бабусі. «Дай, Боже!» — оглядається Марія від печі на свою святу тезку в куток, де ікони, і пучкою «кладе хреста».
Хата дихає ароматами, старі готуються до завтрашньої вечері, світ за вікном — до справжнього свята. А я — всередині тої казки — вже вкотре подумки рахую завтрашні дванадцять страв: як веліла бабуся. 
Ховаюсь-кутаюсь у ту казку й досі, через роки й десятиліття, складаючи пучку до хреста, — як навчила мене свята трудівниця Марія Свистунка… Коли важко. Коли холодно. Коли просто хочеться дива.

Інна БІЛОУС,
м. Дніпро — смт Магдалинівка

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Реклама

ЛОГОТИПчик

Статистика

Сьогодні
Вчора
За тиждень
Минулий тиждень
Місяць
Минулий
За всі дні
1956
1510
3466
13026
38274
60361
1861998

Прогноз
2016

10.73%
7.97%
13.56%
0.61%
0.33%
66.80%
Online (15 minutes ago):20
20 guests
no members

Ваш IP:54.36.149.97