Не забувать, що Божі руки завжди підтримають тебе

Останні новини

  • Про все-все мені нагадують «три зозулі, з поклоном»…
    — А почитаймо, — раптом десь у надвечір’ї зверталася до мене дружина Надя, — таким чином і наснажимося, а потім знову за робочий стіл, за ручку з пером…— А що ж почитаємо? — уточнюю.— Та почнемо з Григора (це вона мала на увазі Григора Тютюнника): він так болісно писав.І стиха додавала:
  • Перші «Олесеволівські читання-2018»
    4 травня у Бреусівському Будинку культури відбулися перші районні літературно-краєзнавчі «Олесеволівські читання-2018». На захід із Києва прибув письменник-земляк, авторитетний дослідник Голодомору 1932-33 рр. в Україні, випускник місцевої школи Олесь Воля з дружиною Ганнусею, братом Михайлом та соратником-побратимом по перу Олександром Кавуненком.
  • Пам’яті видатного письменника-земляка
    Цей рік для жителів нашого району знаменний 100-річчям від дня народження славетного земляка, письменника, поета, літературного та громадського діяча Олеся Терентійовича Гончара.

Не забувать, що Божі руки завжди підтримають тебе

сліпіІнколи ви, певно, помічали на вулиці людину із білою тростиною. І що б ото значило? І що то за День — «Білої тростини»? І для кого він призначений? Багатьом людям це невідомо. А для людей із вадами зору, зокрема «тотальників», особливо помітний.
У цей день у всьому світі згадують про людей із вадами зору. Для людей, які перебувають у постійній темряві, «Біла тростина» — це наче промінь світла у пустелі, що дістається найглибших куточків душі.

У суспільстві інколи побутує така думка, що інваліди — хворі, немічні люди. І треба їх жаліти, допомагати, а самі вони ні на що не здатні. Але думка ця помилкова. Робити хибні висновки — найнебезпечніша серед усіх справ. Треба нам, незрячим, зрозуміти, що без нас ніхто нічого робити для нас не буде. Треба тісніше гуртуватися і на рівні областей об’єднувати свої зусилля та вимагати, щоб з нами рахувалися у суспільстві. Це для того, щоб нагадати про себе і про свої можливості. Інвалідність по зору, зокрема тотальна сліпота, вважається найважчою інвалідністю.
Питання турботи про людей з інвалідністю по зору — це індикатор рівня свідомості суспільства,громадян різних націй, різних держав. Втрачаючи зір навіть частково, людина потребує часу і зусиль, аби пристосуватися до нових умов існування. Щоби стати успішною людиною, треба бути мобільним і самодостатнім. На допомогу незрячим і слабозорим у пошуку життєвого шляху приходить «Біла тростина».
Втрата зору наносить сильнішу травму, ніж втрата близької людини. Процес повернення до повноцінного життя триває близько чотирьох років. Людина не здатна одразу прийняти свою нову дійсність. Це складний і послідовний процес. У такому стані людина втрачає бажання, захоплення, енергію, стає пригніченою. Бо все нове, як відомо, лякає. Треба зосереджуватися на позитивному мисленні — і мотивація буде вищою. «Біла тростина» важлива із двох причин: допомагає незрячим і слабозорим стати незалежними від сторонніх людей, бо вони можуть самостійно пересуватися у світі призначеному для зрячих. А друге — вона подає знак іншим, що в людини є порушення зору і їм варто виявити обережність. А при необхідності — допомогти. Це не є символ, який закликає зрячих до жалю, а навпаки, — доказ, що людина веде незалежне життя і не повинна покладатися на інших, щоб досягти успіху.
У деяких країнах пристосовують не білу, а «Зелену тростину». Вона стала знаком слабозозорих. Це допомагає тим, хто має залишок зору, не відчувати себе незрячим. У наш час можна замовити тростину різного кольору. На неї наліплюється світловідбивач. Це допомагає залишатися помітним у темряві.
Але давайте повернемося до оптимістичного погляду незрячих. Як там поети писали: «Ми пробивались, поночі йдучи, стежину в темряві губили, а ось і ранок — перші промінці у нас надію в серці пробудили». Серед інвалідів багато талановитих та енергійних осіб, які трудяться і служать суспільству: волонтери, масажисти, журналісти, юристи та інші. Не чекають, не стоять у переходах із простягнутою рукою, а працюють і своїм прикладом надихають і наповнюють світлом свій «темний простір». Такі люди є прикладом для цілком здорових людей, які не мають фізичних вад. Хочу відзначити таких людей, як Едуард Шуляк з Волинської області, який трудився волонтером і масажистом; Ольгу Цвігун із Вінницької області — вона з дитинства полюбила поезію, яку читала їй бабуся і мама. Шкодувала спочатку, що не може робити це сама, бо доля позбавила її зору. З кінця дев’яностих почала писати вірші. Пізніше вступила навчатися на факультет філології і журналістики Вінницького педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Захоплювалася і музикою. Усе це стало для неї найціннішим у житті. Ось яку думку висловила Оля в одній із поезій: «Хай будуть певні твої кроки, а небо завжди голубе. Не забувай, що Божі руки завжди підтримають тебе!»
А як тут не згадати ще одну поетесу Розу Кулішову, сліпо-глуху дівчинку, яка з часом могла стати кандидатом наук: «Я почую пахощі й річки прохолоду, м’який шелест листя пальцями зловлю, заблукавши в темряві, я пройду по саду. Мріяти готова й говорить: «Люблю!»
Отже, друже, не втрачаймо оптимізму і надії. Кажуть, що надія помирає останньою… Ні, вона ніколи не помре. Треба шукати, працювати і наснажуватися плодами своїх трудів. «Шукайте і знайдете!» — як сказано у Святому Письмі.
Саме про таких людей — наша наступна розповідь.

Щоби ми світло у житті своїм знайшли!

ЧопенкоДСОсь цим поетичним рядочком Наталія Кушнір висловила головний лейтмотив своєї надзвичайно ліричної пісні. Вона співала, і присутні УТоСівці зі щемом у серці вслухалися у цю чарівну пісню.

Не одна вона така у творчому доробку Наталії Миколаївни, художнього керівника культармійців Кременчуцького осередку Українського товариства людей із вадами зору. Її вірші вміщені й у поетичній збірці. Понад двадцять літ життя Наталії Кушнір тісно пов’язані з мистецтвом. Отож щороку під керівництвом її та за-відуючої клубом Марини Нестеренко члени товариства беруть активну участь у різних регіональних та республіканських фестивалях, зокрема у Залізному Порті на Херсонщині. І не лише беруть участь, а й виборюють почесні місця. Серед активних аматорів варто назвати Євдокію Медвєдєву, Таїсію Пігаль, Олену Левченко, Надію Кухар, Сергія Шевлюгу, Валентину Фещенко, Валентина Метельова, Вячеслава Моргуля, Ольгу Шевченко, Ганну Багай, Віру Лях, режисера Івана та інших артистів-УТоСівців. На останніх фестивалях-оглядах як переможці отримали диплом за краще виконання народних пісень, відзначилися й автори власних творів, декламатори, гумористи.
Осінні місяці були позначені знаковими днями: і день «Білої тростини», і День людей з вадами зору. Одного такого листопадового дня і зібралися УТоСівці у своєму гуртожитку. У першій частині під головуванням Віталія Островського президія Кременчуцького УТоСу розглянула актуальні питання. А в другій частині присутніх потішали своїми виступами майстри пісні та слова. На цей захід прибули зі своїми художніми номерами з Козельщинської територіальної групи Олександр Чопенко, викладач класу баяна, акордеона та гітари місцевої дитячої музичної школи, а також його талановитий вихованець Олег Нестерович, нині вже студент Полтавського національного педуніверситету (на фото вгорі). Молодий віртуоз кілька днів тому повернувся з міжнародного конкурсу майстрів гри на баяні та акордеоні «AccoPremium — 2018», що проходив у Білорусі. І не з порожніми руками, а виборов серед музикантів-віртуозів почесне друге місце. Призове місце він виборов серед 250 конкурсантів з України, Росії, Литви, Латвії, Сербії,Дорофее ЕгенийДС Узбекистану, Білорусі. На нашому ж заході Олег спочатку зіграв кілька композицій сольно, а потім виступив у дуеті зі своїм учителем Олександром Івановичем. Прикрасило концертну програму і подружжя Тараненків із Козельщини — Тамара і Костянтин, які спочатку виконали авторську пісню Костянтина Івановича про його рідне село. Прозвучали й гумористичні твори. Побували на цьому заході й переселенці із Донецька Євгеній та Алла. Євгеній Дорофєєв (на фото справа) обдарований чудовим голосом (на конкурсі в Донецьку «Повір у себе» здобули перше місце і термос у подарунок). І хоча у Євгенія проблеми з зором («тотальник»), він планує разом із друзями видати книгу. Уже й сюжет з’явився.

І цієї осені кременчуцьких УТоСівців не оминув республіканський благодійний фонд «Джерело Дніпра». Аматорам сцени було подаровано довгоочікуваний мікрофон. Козельщинські УТоСівці дуже вдячні за надану допомогу в організації поїздки до Кременчука заступнику голови райдержадміністрації Світлані Тригубенко, директору територіального центру Людмилі Кириченко, виконуючій обов’язки директора Козельщинської дитячої музичної школи Оксані Безуглій.

Олександр СИНЯГІВСЬКИЙ,
член Національної спілки журналістів України,
інвалід першої групи по зору

Людмила Сак,
волонтер-активістка УТоСу м.Дніпро

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Реклама

ЛОГОТИПчик

Статистика

Сьогодні
Вчора
За тиждень
Минулий тиждень
Місяць
Минулий
За всі дні
1005
1827
1862
17858
21569
79093
1784932

11.06%
7.33%
13.86%
0.57%
0.33%
66.86%
Online (15 minutes ago):15
15 guests
no members

Ваш IP:141.8.142.117