ПОКИ СИНИ НА СЛУЖБІ…

Останні новини

  • Козельщинський край відвідав митрополит Онуфрій
    22 травня, в день пам’яті святого Миколи Чудотворця, Полтавщину відвідав Блаженніший Онуфрій, Митрополит Київський і всієї України. Зокрема Блаженніший відвідав Козельщинський Різдва Пресвятої Богородиці жіночий монастир.
  • Почесно мати таких земляків
    Рішенням 18-ї сесії районної ради сьомого скликання звання «Почесний громадянин Козельщинського краю» було присвоєно найбільш знаним і поважним мешканцям нашого району.
  • АТО вже немає, є нові соцвиплати і підвищення цін
    Цього року травень приніс не лише додаткові вихідні. Будуть як нові соціальні виплати, так і чергові подорожчання. А комунальні субсидії нараховуватимуться за зміненими правилами.

ПОКИ СИНИ НА СЛУЖБІ…

Олексій ЧепакУ Високій Вакулівці Чепаків багато. І чимало з них служать у війську за контрактом. Як, наприклад, Олексій і Володимир Чепаки, рідні брати. Зараз вони обидва — контрактники, перебувають в одній частині на Київщині. Але так склалося, що Олексієві, молодшому,  на долю випало більше  жорстоких випробувань, аніж  Володі, — у 2014 році його мобілізували у зону антитерористичної операції захищати територіальну цілісність України.

Першим завжди найважче. На них найболючіше відбивалися усі помилки, прорахунки вищого керівництва (а їх тоді було — не злічити), відсутність належного матеріального забезпечення. Зрештою, не так просто було перебудуватися психологічно, усвідомити, що вчорашні добрі сусіди і друзі стали запеклими ворогами…
— Коли Альоша був в АТО, життя моє було від його дзвінка до дзвінка, — згадує мати, Тетяна Володимирівна. — Жила біля телевізора (сама ж у хаті), навіть навчилася з ним лаятися… Усі новини про АТО дивилася... Альошу призвали в армію після одинадцяти класів Хорішківської школи. Відслуживши, трохи попрацював, аж тут війна, АТО, мобілізували його у першу хвилю. Служив у тридцятій бригаді, тоді — якраз у Дебальцевому. Ми з Альошею ще раніше домовилися: коли йому ніяк дзвонити — просто кидає мені порожню СМС, і я зрозумію, що все в порядку. Колись довго не виходив на зв'язок, а потім телефонує якийсь прихований номер і голос незнайомий, наче металічний: «Мамо, це ж я, нам дозволили подзвонити…». А як почався отой «котел» дебальцевський, у мене серце — не на місці. Аж тут у новинах побачила розбиту санітарну машину з написом «30 бригада» й обімліла. Кинулася дзвонити — абонент поза зоною... Тут же ні СМС, ні дзвінка, ні відповіді… Аж через декілька днів — як я їх пережила? — подзвонив: «Я живий». Як виявилося потім, зв’язківців, і Альошу в тім числі, вивели з оточення трохи раніше, у саме пекло не потрапив... Він же мені нічого не розказує! Колись приїхав — пострижений налисо, бачу, на голові шрамики, наче пшоном сипнуло. Спитала, що то, а він тільки засміявся: «Треба в касці виходити курити!» І все. На нозі — теж шрам, якого раніше не було. Та син усе в секреті тримає...
Тетяні Володимирівні боляче було дивитися на сина, коли той приїхав додому після Дебальцевого. Улюбленець дівчат, та й переважної частини односельців, душа будь-якої компанії, Олексій завжди був товариським, легким у спілкуванні, активним. А тут — зовсім змінився. Більше мовчить, одно палить, цигарка за цигаркою. «Альошо, з’їздив би до бабусі у Пригарівку! Чи до тіток у Хорішки… Хоч до дядька в гості зайди!» Відповідь одна: «Не піду. Не хочу нікого бачити. І розмовляти не хочу». У військовій формі теж не любив красуватися, вдома завжди поспішав переодягтися у цивільне.
Зараз трохи відпустило — час, як і завжди, лікує. Повернувшись додому, Олексій Чепак трохи відпочив від служби — і вирішив повернутися до війська, тепер уже за контрактом. Його, учасника АТО, після демобілізації односельці вибрали депутатом сільської ради. Коли трапляється, що відпустка співпадає з сесією сільської ради, Олексій обов’язково бере участь у сесійних засіданнях.

олодимир ЧепакРазом із братом вирішив піти на службу в армії за контрактом і Володимир. Йому бойового хрещення не дісталося, будівельна робота в армії хлопцеві не зовсім до душі. Володя очікував іншого, більш небезпечного, ризикованого. Думав, потрапить на передову — та ротації такої не було… грамота
— А я й задоволена, — зізнається Тетяна Володимирівна. — Бо ще одного АТО я не переживу. Вони й так мені нічого не розповідають, бережуть! Якось Вова довго був поза зоною, а до Альоші додзвонилася, він був у частині. То він про брата сказав лише, що «їх там глушили». А де – там? Зазвичай зв’язок глушать на «передку»… Так я нічого про це і не взнала… Розповідають лише кумедне чи цікаве. Ось, наприклад, були на навчаннях у Вишгороді, то їх послали топити дровами польову кухню. Якийсь там форс-мажор трапився з кухарями, довелося самим і готувати. Наш Альошка вміє їсти готувати, то вони тоді удвох із Вовкою й куховарили...

Олексій із Володимиром не лише куховарити вміють, вони звичні до будь-якої роботи. Володимир, до речі, за участь у будівництві храму навіть нагороджений Грамотою Верховного архиєпископа Києво-Галицького Святослава. І в материній хаті хлопці почали коридор утепляти, та не встигли. «Нічого, їм півтора року залишилося, приїдуть – дороблять», — сподівається жінка.
— Ви думаєте, вони заради грошей пішли на контракт? — розмірковує. — Але ж гроші у них і так були; Вова, наприклад, ремонти робив по хатах. Хлопці все вміють... Просто Україна їм небайдужа.
І саме тому їхня справа сьогодні — захищати Україну. А разом із нею — і свою матір, і братів із сестрами (їх у цьому сімействі Чепаків шестеро, та всі розлетілися з рідного гнізда), своє село й односельців. А ті — чекають повернення, підтримують їхню матір, допомагають їй. Щоб не почувалася самотньою й покинутою, доки сини — на службі.

Надія ЛИТВИН

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Реклама

ЛОГОТИПчик

Статистика

Сьогодні
Вчора
За тиждень
Минулий тиждень
Місяць
Минулий
За всі дні
318
3850
27176
17740
69568
58428
1308033

Прогноз
4056

11.09%
6.26%
15.63%
0.56%
0.43%
66.04%
Online (15 minutes ago):26
26 guests
no members

Ваш IP:91.107.69.70