Про все-все мені нагадують «три зозулі, з поклоном»…

Останні новини

Про все-все мені нагадують «три зозулі, з поклоном»…

зозулі— А почитаймо, — раптом десь у надвечір’ї зверталася до мене дружина Надя, — таким чином і наснажимося, а потім знову за робочий стіл, за ручку з пером…
— А що ж почитаємо? — уточнюю.
— Та почнемо з Григора (це вона мала на увазі Григора Тютюнника): він так болісно писав.
І стиха додавала:

— Почнемо з новели «Три зозулі»…
Це та новела, яку автор присвятив Всевишній любові. Потім упрохав її почитати свої поезії (їх у неї було чималенько, та і проза в останні роки додалася). Я прислухався до її слова — воно було свіже, емоційне і водночас зважене.
Я ще тоді, за її життя розумів, що вона на три голови вище за мене — і за рівнем інтелекту, і за освіченістю, і за вагомим образним словом. Воно і зрозуміло було, чому. Мама її, Мотрона Корніївна, вчителька початкових класів повоєнного періоду, з дитинства формувала у доньки любов до слова. А батько, Антон Федорович, — до зірок. Як учитель фізики й астрономії будив у серцях школярів творчу уяву. Часто запитував у доньки: «А як там далі, за нашою Сонячною системою?» А потім і сам починав шукати відповідь на це вічне запитання.
По лінії батька два найближчі дядьки, Олександр та Микола, — вчені, кандидати наук — медицини та біології.
По гілковій родині матері засвічуюються відомі в Україні, у минулому, підприємці й меценати брати Терещенки.
Тьотя ж — мамина сестра Марія Корніївна, учитель біології — зачаровувала Надю дивами навколишнього світу і таємницею людської природи.
Часто переглядаю відеозапис, де Надя, Надія Антонівна — на зустрічі через сорок років зі своїми однокласниками. І коли настала її черга сказати слово, то вона констатувала про найголовніше: «Мені пощастило жити і творити на Козельщинській землі, поряд із величним православним Собором, оспіваним Олесем Гончаром. Тут місця вимолені, тут святиня наша — Пресвята чудотворна ікона Божої Матері».
Багато чого Надя вміла робити: той же город ретельно доглядати і вирощувати вітамінну городину. А які смачні страви уміла вона готувати! Ось уже сім років пробую щось подібне зварити без неї — поки що не виходить…
Сім років тому, ось такої вересневої днини Вона пішла у Вічність. Час від часу приходить до мене уві сні. Заклопотана, з якимись паперами, з жіночою сумочкою на плечі. Потім якоюсь стежкою йдемо далі, назустріч сонцю, за обрій. А він усе віддаляється й віддаляється. А ми йдемо і йдемо…

Олександр СИНЯГІВСЬКИЙ

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Реклама

ЛОГОТИПчик

Статистика

Сьогодні
Вчора
За тиждень
Минулий тиждень
Місяць
Минулий
За всі дні
297
1575
8882
17858
28589
79093
1791952

Прогноз
1704

11.02%
7.36%
13.83%
0.57%
0.33%
66.89%
Online (15 minutes ago):12
12 guests
no members

Ваш IP:54.36.148.188