«Напали на мою країну, а отже — і на мою родину»

Останні новини

  • СПРАВЕДЛИВІСТЬ ЗА РАХУНОК БЛИЖНЬОГО: ОСОБЛИВІСТЬ МЕНТАЛІТЕТУ ЧИ ВИКЛЮЧЕННЯ З ПРАВИЛ?
    У горах Японії зник рятувальний вертоліт із людьми на борту. На фестивалі в Іспанії впала дерев’яна конструкція, постраждали 130 осіб. Французькі винороби створили вино блакитного кольору. У Єгипті знайшли сир віком понад 3000 років; на заході Румунії — стародавню фортецю, якій приблизно 3400 років; а в Австралії — рідкісний набір зубів гігантської доісторичної мега-акули, яка жила 25 мільйонів років тому. У Білорусі легалізували онлайн-казино.
  • НАЙКОРОТШИЙ ШЛЯХ ДО МЕТИ — ПРЯМИЙ
    Засновник компанії Amazon став найбагатшою людиною в сучасній історії – капітал 54-річного Джеффа Безоса перевищив позначку в 150 мільярдів доларів. Браузер Chrome отримав масштабне оновлення: нова версія використовуватиме на 13% більше оперативної пам’яті, ніж зараз. Учені перерахували площу річок на Землі: вона виявилася майже вполовину більшою, ніж вважалося. У Вірменії чоловік 23 роки самостійно будував підземний храм за допомогою долота й молотка. У Нігерії жертвами повені стали 44 людини; в Японії ж через ливні загинули майже 220 людей.
  • ЦИВІЛІЗАЦІЯ: ПЛЮСИ — ПРИМНОЖУВАТИ, МІНУСИ — НІВЕЛЮВАТИ
    Уперше за 11 років делегації КНДР і Південної Кореї уклали угоду про відновлення військової комунікації. Американець протягом 18 років використовував у лотереї одні й ті ж числа і виграв $2 мільйони. Сполучені Штати готуються залишити ООН. У Китаї внаслідок стихії випав дощ із креветками, морськими зірками та восьминогами. У Нігерії син поховав батька у новому BMW за 88 тисяч доларів, не встигнувши порадувати його новим автомобілем за життя. У Японії стався потужний землетрус: троє загиблих, понад 200 поранених. А у Верховні Раді знову сталася бійка між депутатами…

«Напали на мою країну, а отже — і на мою родину»

Зустріч з учнями школиКоли перед очима постають кадри з новин і дивлячись, як тяжко доводиться нашим військовим на передовій, ми розуміємо, що вислів «душу й тіло ми положим за нашу свободу» став для сучасної української нації не просто словами з гімну, а станом душі. Наразі вже точно зрозуміло, про що ці слова, кому адресовані, і ні в кого немає сумнівів, що вони — про героїв нашого часу, які зі зброєю в руках захищають крихкий східний кордон України.
Сьогодні моя розмова —  з учителем історії Солоницької школи Олександром Володимировичем Дмитренком, який завжди висловлював активну життєву позицію, пліч-о-пліч стояв із патріотами на Майдані, а нині перебуває на службі у зоні АТО.

— Олександре Володимировичу, наскільки я знаю, Ви були на одній із перших колотнеч Майдану. Що спонукало туди поїхати?
— У листопаді 2013 року почався студентський майдан, на який я потрапив випадково. Чесно кажучи, не вірив, що так просто можна щось змінити, однак поїхав. Потрапивши на Майдан, я зустрів багато знайомих, також познайомився із багатьма цікавими людьми. Я чомусь відразу зрозумів, що саме такий Майдан нічого не зробить, бо не було розумних лідерів, а сам народ був не готовий до радикальних дій. Але завдяки щирим і добрим людям там була класна атмосфера. І все б було добре, якби не приїхав «Беркут» і не почав усіх розганяти, вживаючи занадто жорсткі міри, б’ючи і калічачи всіх підряд. Під цей «розгін» потрапив і я.
ат— А що спонукало піти воювати у зону АТО? Чи не пошкодували про свій вчинок?
— Обов’язок кожного здорового чоловіка — захищати свою сім’ю, свою батьківщину. Напали на мою країну, а отже — і на мою родину. Тому я вирішив узяти до рук зброю і захищатися. Я жодного разу не пошкодував, що пішов до АТО. Єдине про що шкодую, що не пішов відразу на війну. Я і мої побратими ніколи не були і не є прибічниками будь-якої партії чи влади. Ми не воюємо за гроші чи за «рошеновські цукерки», у чому нас звинувачують сепаратисти. Ми боремося за наших співвітчизників, за нашу батьківщину і, врешті, за свої переконання і самих себе.
— Де Ви перебуваєте зараз?
— Нині я в Луганській області, у селі Кримському. Воюю у складі першого батальйону окремої механізованої бригади.
— Часто доводилося потрапляти під обстріли бойовиків?
— Буває, по кілька тижнів затишшя, а потім починається… Ось уже четвертий день тривають обстріли. Вчора по нашому опорному пункту потрапило 23 снаряди калібру 122 мм. А в самому Кримському снаряд потрапив прямо у школу.
— Як місцеві жителі ставляться до українських військових?
— В основному, добре. Коли перебували у селі Водяному біля Донецька, то місцеві бабусі навіть смажили нам оладки, пиріжки. Натомість ми допомагали їм по господарству. Місцевий фермер пітримував нас продуктами. Деякі мешканці, коли ми поверталися з ротації, пропонували, щоб ми приходили до них у душ митися, голитися. І навіть після того, як ми виїхали з цього села, то місцеві телефонували нам і просили, щоб ми повернулися. У Кримському теж добре ставляться. Звісно, є різні люди. У декого родичі воюють за сепаратистів, дехто просто займає нейтральну позицію, але всі єдині в одному — війна їм не потрібна.
— Як Ви вважаєте, чи скоро прийде кінець цій війні?Жотень 2016
— Це не просто війна. І дивлячись, що можна назвати війною. Бо навіть після перемоги буремний Донбас буде турбувати нас. Головне — треба виграти боротьбу за душі населення Донбасу, щоб люди відчули себе українцями. Але я вірю — перемога буде за нами!
— Які Ваші побажання землякам?
— Любіть Україну, бо це наша Вітчизна, наша земля! Крім нас, у неї більше нікого немає. Наша країна — найкраща, хіба ж вона винна, що не всі українці шанують її? А ми повинні її любити, берегти і захищати! Слава Україні!
Розмову вела Анастасія Лук’ященко,
учениця 11 класу Солоницької ЗОШ І-ІІІ ступенів

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Реклама

ЛОГОТИПчик

Статистика

Сьогодні
Вчора
За тиждень
Минулий тиждень
Місяць
Минулий
За всі дні
96
1635
14236
14236
36317
54269
1538995

Прогноз
1992

12.05%
5.85%
14.54%
0.51%
0.37%
66.68%
Online (15 minutes ago):14
14 guests
no members

Ваш IP:54.36.148.109