ЧОТИРИ МИТІ ВІЙНИ

Останні новини

  • «Хто викине сміття, того покарає Бог!»
    Дорога на Задовгу донедавна була позначена численними стихійними смітниками, які «цвіли» мало не під кожним деревом побіля узбіч. Але кілька тижнів тому все змінилося. Замість засміченої території уздовж дороги ми побачили акуратно складене і частково спаковане сміття.
  • облаштували зону відпочинку для жителів нашого району
    У ході двомісячника чистоти та благоустрою працівники районної ради разом із керівником та працівниками КП «Козельщина» облаштували створену в минулому році зону відпочинку біля річки Рудьки поблизу Василівки дерев’яним столом із лавами навколо нього та навісом, а також упорядкували три місця під мангали. Найближчим часом буде повністю завершено дощате перекриття альтанки для захисту від сонця й опадів і обладнано додаткові місця для безпечного розведення багаття відпочивальниками. Тож  усі бажаючі уже зараз можуть там відпочити з комфортом.
  • «Птахи — наші друзі»
    Узимку козельщинські школярі й учителі у рамках проекту «Птахи — наші друзі» дбали про зимуючих пернатих: розвішували по райцентру власноруч зроблені годівнички та регулярно підсипали у них корм. А у квітні учні подбали і про перелітних птахів. На уроках трудового навчання діти навиготовляли десятки шпаківень, які тепер красуються на деревах у парку і на набережній.

ЧОТИРИ МИТІ ВІЙНИ

13 01ПЕРША
...Ворог стрімко просувався вглиб країни. Такого стрімкого успіху йому вдалося досягти і завдяки тому, що в наступальних боях активно використовувалась авіація, де наші льотчики не могли дати належну відсіч у повітрі, бо значна частина радян­ських літаків була знищена у перші години війни прямо на ае­родромах. Фашисти піддавали бомбардуванню не тільки великі міста, а й невеликі населені пункти і навіть хутори.

...Маленька дівчинка років п’яти гралася у дворі на спориші біля купи складених у коло плиток.
Раптом почули ревіння літака. Фашист кинув бомбу прямо на городі і там утворилась велика яма. Вибуховою хвилею купу плиток було завалено, і вони накрили дівчинку. Якби не ці плитки, хто знає, чи залишилась би вона живою, адже бомба вибухнула зовсім поруч. То була моя мама...

ДРУГА

Настали важкі часи окупаційного режиму. Катерина зали­шилась на окупованій території. Жила у своїй хаті зі старою чоловіковою бабусею та маленькою донькою. Взимку старенька померла. Ховали її у страшенну заметіль. Тільки викопали яму, а її зразу ж снігом і занесло. Тому знову довелося копати. І зали­шились вони з донькою вдвох. Якщо Катерина йшла у справах з дому, то залишала доньці харчі у сараї, у ступі.
Настало літо. В хуторі почали з’являтися чужі люди, щоб найнятися на роботу. Одна з таких жінок ходила по їхній вулиці. Одного разу, коли Катерина повернулась додому, ви­явилося, що зникли їжа для доньки і єдина у господарстві ку­файка (прийдуть холоди — одягти нічого). Катерина побігла по дворах, розпитуючи людей, куди пішла та жінка. Сказали, що на Миргород. І вона, не вагаючись, пішла на Миргород, бо розу­міла, що та жінка старатиметься сісти на поїзд. Дорога до міста тоді була коротша, ніж тепер, полем — через аеродром. Ішла дуже швидко, — щоб устигнути до поїзда. А тут німці їдуть на вантажній машині. Взяли й Катерину. Це вже потім вона усві­домила, чим могла б закінчитися її поїздка. А в той момент була єдина думка — лиш би встигнути до поїзда.
І встигла! Чужа жінка вже стояла біля вагона, коли Катери­на підбігла до неї, і таки відібрала куфайку.
Потім вона повернулася додому. А в повоєнний час не раз згадувала про цей випадок.
То була моя бабуся...

ТРЕТЯ

Раптовий напад на СРСР фашистів призвів до того, що зна­чна частина радянських солдатів потрапила в полон. У полоні опинився і мінометник Федір та ще двоє чоловіків із сусідньо­го села. Їх тримали недалеко від лісу. Була можливість утекти. Але на охоронній вежі стояв автоматник, і ризик був дуже ве­ликий... Та все ж чоловіки вирішили тікати. Руками прорили прохід під колючим дротом. І тут один із них відмовився і за­лишився у таборі. З війни він так і не повернувся...
А Федір і його напарник вирішили здійснити свій задум. Уже добігали до лісу, коли їх виявив автоматник і відкрив ша­лений вогонь. Бог милував, і їх не зачепило. Вони довго йшли лісом без їжі і води. Нарешті, натрапили на населений пункт. Коли зайшли в один із дворів, то на них накинувся з проклят­тям старий дід:
«А-а, це ті партизани, що через них мою дочку вбили!» Довелося знову тікати.
В іншому населеному пункті вони натрапили на чоловіка, який певний час переховував їх, ризикуючи власним життям, бо неподалік села стояли німці і в будь-який момент могли б зро­бити облаву.
Йшли далі. Коли взяті з собою продукти закінчилися, втікачам довелося знову вийти до населеного пункту. Зайшовши до пер­шої хати, вони були шоковані, бо вся сім’я, що тут мешкала, була знищена. Одні лежали на лавках, інші — на підлозі. З їжі нічого не було. Взяти змогли тільки пакуночок борошна і сковорідку...
І все-таки Федір добрався додому. Одягнений він був у черво­ний кожух, що аж кишів вошами, які навіть повпивались йому у шкіру...
Побувавши вдома, він знову пішов на фронт — воював тим же мінометником. Залишився живим і повернувся до дружини та доньки.
Це був мій дідусь...

ЧЕТВЕРТА

Настав 1944 рік. Радянські війська успішно здійснювали визволення окупованих фашистами територій. Та на заваді швидкому просуванню на захід ставали річки, форсувати які було дуже складно. Для цього використовували понтонні мос­ти, плоти, рибальські човни, а якщо дозволяла глибина річки, то переправлялись на інший берег убрід.
Сорокашестирічний Петро пішов на війну у 1941 році. Та ось настав листопад 1944-го. Його частина підійшла до неглибокої річ­ки. Ворог засів на протилежному березі, а тому переправлятися змушені були під вогнем противника. Зайшли у холодну осінню воду і просувалися, стріляючи. Атаку здійснювали вночі, а тому кулеметний вогонь висвічував того, хто стріляв, і перетворював його на мішень. То краще було б не стріляти, а в темноті брести по воді на протилежний берег. Петрів земляк говорив йому про це, але той продовжував строчити з кулемета і кричав: «За ді­тей! За дітей!»
Фашистська куля таки влучила в нього, і він потонув, знай­шовши у цій річці свою могилу і не доживши всього лише пів­року до закінчення війни...
А вдома на нього чекали дружина і четверо дітей. Дві дівчин­ки і два хлопчики. Одним із них був мій батько...

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Реклама

ЛОГОТИПчик

Статистика

Сьогодні
Вчора
За тиждень
Минулий тиждень
Місяць
Минулий
За всі дні
1996
2454
17740
17740
43038
58428
1281503

Прогноз
3024

10.65%
6.34%
15.83%
0.57%
0.44%
66.18%
Online (15 minutes ago):39
39 guests
no members

Ваш IP:54.166.212.152