Із чотирьох синів — двох забрала війна

Останні новини

  • Жити з людьми, жити для людей
    У ці дні близькі, рідні та друзі вшановують пам’ять Дмитра Івановича Піщаного і засвідчують йому свою повагу. Адже на 40-й день після смерті людини її душа постає перед Всевишнім, щоб дізнатися про своє місце у потойбічному світі. Тож нехай моя розповідь про Дмитра Івановича стане вагомим аргументом на користь його душі.
  • Щоб не плакать, сміємося…
    Ніхто не хоче бути батьками дитини з особливими потребами, не планує цього, коли уявляє себе батьком або матір'ю. На жаль, це — сліпа лотерея, від участі в якій не застрахований ніхто.
  • ДЛЯ НЕЇ ХОРІШКІВСЬКА ЗЕМЛЯ СТАЛА РІДНОЮ
    Із Сибіру — до ХорішокКоли онуки були малими (а їх у Раїси Єгорівни четверо: три хлопці й одна дівчина), вони сідали гуртом, брали географічний атлас, і бабуся Рая починала «урок географії»:— Дивіться, діти, де ваша бабуся навчалася, де жила і звідки сюди приїхала. А показувати було що… Ось тут, у Забайкаллі (Читинська область), народилася... Ось сюди, на Алтай, маленькою — у дитинстві боліли суглоби — медсестра возила дівчинку лікуватися. Середню й вищу освіту здобула у Тюменській області, вивчившись на вчителя російської мови та літератури. На четвертому курсі вийшла заміж, народила доньку; працювала у Бєлгородській області…

Із чотирьох синів — двох забрала війна

Гадзюра ФедірМоя бабуся Анастасія Омелянівна Гадзюра (Зарівчацька) разом із чоловіком Михайлом Івановичем (помер від голоду у 1933 році) народили і виховали чотирьох синів, які були призвані до лав Червоної Армії і захищали свою Батьківщину від загарбників. Микита й Іван на той час уже були жонаті. У Микити дітей не було. Він у 1941 році повинен був демобілізуватися, але не судилося...

Гадзюра ПрокіпВоював, був поранений і помер від ран на початку війни. Похований у Миколаївській області у селі Благовєщиному. За нього бабуся отримувала пенсію — мабуть, 12 крб. 20 коп.
У Івана, коли його забирали на війну, було троє малолітніх дітей — два сини й малолітня донечка Тася, яка народилася у 1940 році, зараз мешкає у с. Задовзі. Іван також загинув на початку війни десь під Шепетівкою (за розповідя-ми очевидців, у нього під ногами розірвався снаряд) при відступі наших військ. Оскільки тіла не знайшли, то він вважається безвісти зниклим.
Мій тато, Федір, був призваний на службу у 1940 році, де його застала війна. Воював на Південно-Західному фронті. Був поранений, лежав у госпіталі, після реабілітації його заново навчали ходити. Демобілізувався у 1946 році. У 1948 році одружився з односельчанкою, моєю мамою, Поліною Григорівною Кравченко. Народили і виховали трьох дітей.
Наймолодший син моєї бабусі, мій дядько Прокіп, був мобілізований у 1943 році. Брав участь у форсуванні Дніпра. На самому кордоні був тяжко поранений, але залишився живий. Лікувався у Росії, де й зустрів День перемоги і свою долю — Людмилу, з якою і прожив усе своє життя у місті Кірсанові Тамбовської області. Він завжди шкодував, що війна забрала у них можливість мати дітей. Вони з дружиною декілька разів приїздили до нас. Тоді уся родина збиралася за круглим святковим столом, любили згадувати свої дитячі і юні роки, любили ходити бруківкою, розповідаючи і показуючи онукам те місце, де колись був їхній рідний хутір. Помер і похований дядько Прокіп у далекій Росії.
Ось така доля синів моєї бабусі, яка прожила 81 рік. Вона була дуже віруючою людиною, дотримувалася постів, а у середу й п’ятницю не їла скоромного. Одного разу навіть пішки сходила до Києва у церкву (собор) говіти. Ніколи жодним словом не образила нікого. Няньчила онуків і правнуків.
Узимку 27 січня 1968 року пішла із життя згорьована жінка-мати, християнка, яку ховали без музики (вона так захотіла), а батюшки на похорон не можна було кликати (син партійний), такі були часи.
Тато усе життя працював у рідному колгоспі. У 1954-1955 роках навчався у Кобеляцькій однорічній сільськогосподарській школі, яку закінчив на «відмінно». Дуже любив читати. Допізна засиджувався за газетами і книжками за столом, підсвічуючи настільною лампою. Його любов до книг передалася і мені, пізніше я працювала у Задовжанській сільській бібліотеці бібліотекарем. Дуже любив нас і своїх онуків. Із відряджень завжди привозив нам подарунки — хустки, відрізи тканини на плаття. Для онуків у шухлядці в столі завжди лежали «Гулівери».
Був нагороджений медаллю «Ветеран праці», цінними подарунками, серед яких — іменний наручний годинник.
Від тяжкої хвороби 6 жовтня1985 року перестало битися його добре, турботливе серце.

Ганна ТАНЧИК (ГАДЗЮРА),
с. Задовга

На фото 1: Гадзюра Федір. 

На фото 2: Гадзюра Прокіп.

 

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Реклама

ЛОГОТИПчик

Статистика

Сьогодні
Вчора
За тиждень
Минулий тиждень
Місяць
Минулий
За всі дні
151
2215
7201
16987
42655
57730
1924109

Прогноз
1920

10.49%
8.44%
13.34%
0.61%
0.32%
66.80%
Online (15 minutes ago):76
76 guests
no members

Ваш IP:54.173.237.152