Із чотирьох синів — двох забрала війна

Останні новини

  • «А й справдI, воно менI нужне?..»
    На хуторі Худенках, де пройшло моє дитинство, було у кінці 50-х років минулого століття щось трохи більше двох десятків осель. Жили тут дві багатодітні сім’ї — по семеро і більше дітей. Усі вони зростали, як правило, працьовитими, уміли постояти за себе. «Зірок» у науках не знімали, але лайливими були — до неможливості. Ми, інші хутірські діти, з самого малечку пізнавали від них новий курс наук зі вживання… матюків та й, що гріха таїти, інших «заборонених» речей.
  • Який домисел? Це ж брехня!..
    Це було у 80-і роки минулого століття. Я працював тоді власкором «Кіровоградської правди». Якось прибув у відрядження в один із районів області. За звичаєм, перш за все, завітав до колег у редакцію районної газети, де редактором віднедавна працював мій однокашник по Київському університету Толя.Не встиг ступити на поріг редакції, як назустріч стрімко вибігає явно розгніваний літній чоловік з буйною сивою шевелюрою.— Ідіоти, писаки хренові, матір вашу! — репетує дядько, вже простуючи по вулиці. — Морди б вам понабивати за таку писанину!..Заходжу в кабінет до редактора.
  • Приколи, притчі, побрехеньки від Костянтина Тараненка
    Від автора:Ось і знову, шановні читачі, ми зустрічаємося з вами у нашому жвавому, непересічному і такому «смачному» «Веселому варенику»!Звичайно, не винайду велосипеда і не відкрию Америку, коли згадаю, до певної міри, банальну, але таку живучу, як українці за вибриків різних режимів, істину: народ живе до того часу, доки уміє сміятися над собою.Отже, до вашої уваги — чергова пригорща приколів, притч і побрехеньок, почутих, записаних та пережитих у різні часи і періоди мого життя. Якщо до вподоби — смійтеся на здоров’я, а ні — вибачте. Як зумів, так і написав. З повагою і до нових зустрічей! Назавжди ваш — К.Т.

Із чотирьох синів — двох забрала війна

Гадзюра ФедірМоя бабуся Анастасія Омелянівна Гадзюра (Зарівчацька) разом із чоловіком Михайлом Івановичем (помер від голоду у 1933 році) народили і виховали чотирьох синів, які були призвані до лав Червоної Армії і захищали свою Батьківщину від загарбників. Микита й Іван на той час уже були жонаті. У Микити дітей не було. Він у 1941 році повинен був демобілізуватися, але не судилося...

Гадзюра ПрокіпВоював, був поранений і помер від ран на початку війни. Похований у Миколаївській області у селі Благовєщиному. За нього бабуся отримувала пенсію — мабуть, 12 крб. 20 коп.
У Івана, коли його забирали на війну, було троє малолітніх дітей — два сини й малолітня донечка Тася, яка народилася у 1940 році, зараз мешкає у с. Задовзі. Іван також загинув на початку війни десь під Шепетівкою (за розповідя-ми очевидців, у нього під ногами розірвався снаряд) при відступі наших військ. Оскільки тіла не знайшли, то він вважається безвісти зниклим.
Мій тато, Федір, був призваний на службу у 1940 році, де його застала війна. Воював на Південно-Західному фронті. Був поранений, лежав у госпіталі, після реабілітації його заново навчали ходити. Демобілізувався у 1946 році. У 1948 році одружився з односельчанкою, моєю мамою, Поліною Григорівною Кравченко. Народили і виховали трьох дітей.
Наймолодший син моєї бабусі, мій дядько Прокіп, був мобілізований у 1943 році. Брав участь у форсуванні Дніпра. На самому кордоні був тяжко поранений, але залишився живий. Лікувався у Росії, де й зустрів День перемоги і свою долю — Людмилу, з якою і прожив усе своє життя у місті Кірсанові Тамбовської області. Він завжди шкодував, що війна забрала у них можливість мати дітей. Вони з дружиною декілька разів приїздили до нас. Тоді уся родина збиралася за круглим святковим столом, любили згадувати свої дитячі і юні роки, любили ходити бруківкою, розповідаючи і показуючи онукам те місце, де колись був їхній рідний хутір. Помер і похований дядько Прокіп у далекій Росії.
Ось така доля синів моєї бабусі, яка прожила 81 рік. Вона була дуже віруючою людиною, дотримувалася постів, а у середу й п’ятницю не їла скоромного. Одного разу навіть пішки сходила до Києва у церкву (собор) говіти. Ніколи жодним словом не образила нікого. Няньчила онуків і правнуків.
Узимку 27 січня 1968 року пішла із життя згорьована жінка-мати, християнка, яку ховали без музики (вона так захотіла), а батюшки на похорон не можна було кликати (син партійний), такі були часи.
Тато усе життя працював у рідному колгоспі. У 1954-1955 роках навчався у Кобеляцькій однорічній сільськогосподарській школі, яку закінчив на «відмінно». Дуже любив читати. Допізна засиджувався за газетами і книжками за столом, підсвічуючи настільною лампою. Його любов до книг передалася і мені, пізніше я працювала у Задовжанській сільській бібліотеці бібліотекарем. Дуже любив нас і своїх онуків. Із відряджень завжди привозив нам подарунки — хустки, відрізи тканини на плаття. Для онуків у шухлядці в столі завжди лежали «Гулівери».
Був нагороджений медаллю «Ветеран праці», цінними подарунками, серед яких — іменний наручний годинник.
Від тяжкої хвороби 6 жовтня1985 року перестало битися його добре, турботливе серце.

Ганна ТАНЧИК (ГАДЗЮРА),
с. Задовга

На фото 1: Гадзюра Федір. 

На фото 2: Гадзюра Прокіп.

 

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Реклама

ЛОГОТИПчик

Статистика

Сьогодні
Вчора
За тиждень
Минулий тиждень
Місяць
Минулий
За всі дні
771
2743
7907
20240
54505
56951
1738775

Прогноз
3384

11.30%
7.08%
13.90%
0.57%
0.34%
66.82%
Online (15 minutes ago):34
34 guests
no members

Ваш IP:40.77.167.77