68 днів крові, страждань і поразок...

Останні новини

  • Надбавка у 620 гривень і нові пільги на дітей
    На початку зими українців чекають не тільки довгі вихідні, а й перегляд соціальних стандартів. Крім того, у деяких містах можуть підвищити тарифи на гарячу воду й опалення. Також  переглянуть ціни одного з мобільних операторів. Повідомляє korupciya.com.
  • До уваги платників податків!
    ДержавнА казначейсЬКА СЛУЖБА України Головне Управління ДержавноЇ казначейсЬКОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ  у Полтавській області
  • ЗАХИСТ ПРАВ СПОЖИВАЧІВ: ОБМІН ТА ПОВЕРНЕННЯ ТОВАРУ НАЛЕЖНОЇ ЯКОСТІ
    Мабуть, кожен знає, що у нього є законна можливість протягом 14 днів обміняти або повернути куплений товар, якщо він з якоїсь причини йому не підійшов. Наприклад, не влаштовує розмір, фасон, колір, форма, габарити або є інші підстави, за якими покупка не може бути використана за призначенням. Але обмін або повернення товару не завжди відбувається легко, оскільки існує ймовірність натрапити на недобросовісного продавця. Крім того, проблеми можуть виникнути через незнання своїх прав. Тож у цій статті розглянемо детальніше процедуру обміну або повернення товару належної якості.

68 днів крові, страждань і поразок...

СтароерПрийнявши остаточне рішення про здійснення «визвольного походу» Червоної армії в Європу, сталінське керівництво 13 червня 1941 року привело радянську військову машину в рух, який мав незворотній характер. Імовірною датою початку війни мало стати 6 липня 1941 року. Але за два тижні до радянського наступу німці розпочали операцію «Барбароса». Своїм нападом 22 червня 1941року Адольф Гітлер зірвав сталінський план війни, перенісши її на територію СРСР. Гітлер не дозволив Йосипу Сталіну вести війну так, як той хотів, змусивши робити те, до чого не готувалися, — оборонятися.

Німецький удар застав радянські війська в момент, коли вони зосереджувалися для наступу, а тому були надзвичайно вразливі. Це у вирішальній мірі зумовило трагедію Червоної Армії літа-осені 1941 року. У перший день війни Сталін усе ще думав про наступ. Але насправді радянські армії повсюди відступали. Якби до початку війни хтось сказав полтавцям, що за якихось два місяці територія області стане театром бойових дій, а ще через місяць буде окупована німцями, його б підняли на глум або й розстріляли як панікера і провокатора.

СтароероДо 25-30 серпня 1941 року німці захопили всю правобережну Україну. Переконавшись у неможливості продовжувати активні бойові дії на Правобережжі, Ставка наприкінці серпня 1941 відвела війська ПЗФ за Дніпро, розраховуючи впертою обороною втримати його течією від Лоєва до Переволочної і далі до Запоріжжя й Херсона.
Надвечір 5 серпня 1941 року німецька розвідка з’явилася на ближніх підступах до Крюкова, а 9 серпня німці вступили в місто, бо противник наніс удар саме в районі Кременчука, де дислокувалася 75-а змішана авіадивізія (командував полковник П.О.Кузнецов), яка фактично була учбовим з’єднанням і могла використати для наземних дій лише три батальйони аеродромного обслуговування.
У ніч на 22 серпня останні радянські частини перейшли на лівий берег Дніпра, знищивши за собою мости і спаливши пороми. Прорвавшись до Дніпра, гітлерівці висадилися на острові Кролевець. Бої за цей клаптик суші продовжувалися протягом двох тижнів.
Серед техніки, виготовленої для фронту на підприємствах Полтавщини, особливе місце посідає бронепоїзд «Маршал Будьонний», збудований трудівниками Полтавського паровозного заводу на початку серпня 1941 року на замовлення командування Південно-Західного фронту. 18 серпня 1941 року бронепоїзд вийшов на виконання бойових операцій. Спочатку він був у розпорядженні головнокомандуючого ПЗФ С.Будьонного. Бронепоїзд прикривав від нальотів ворожої авіації залізницю на ділянках Кобеляки — Галещина і Ганнівка — Потоки. 4 вересня 1941 року на підході язьмитинодо станції Потоки бронепоїзд потрапив під артобстріл передових частин німецької 97-ої легкої піхотної дивізії, що розвивали наступ уздовж Псла, був пошкоджений і вибухнув. Більша частина команди загинула. На місці загибелі бронепоїзда, біля села Підлужжя, встановлено обеліск.
Землі нашого краю були ареною бойових дій не тільки на землі, а й у повітрі. Саме в напрямку руху ворога на Полтаву — Харків — Москву. На цій ділянці було сконцентровано значні військові сили підрозділів 38-ї армії Південно-Західного фронту, які старалися стримати шалений наступ ворога.
У журналі бойових дій 132-ї танкової бригади вказано: «О 17.00 12 вересня 1941 року у районі Козельщина — Підгорівка наш бомбардувальник вів бій з 7 «мессершмідтами». Бомбардувальник упав південніше висоти 116, 8, екіпаж згорів. Знайдені документи льотчика — майор Микола Єфимович Афанасьєв із Гомеля (із бойового донесення № 06, штаб бригади 12 вересня о 18.00)». Згідно з документами ЦАМО РФ у літаку було 5 воїнів, які 12 вересня 1941 року не повернулися з бойового завдання за маршрутом Махнівка — Кобеляки. Літак пішов під землю, видно було лише хвостову частину. Можливо, кілька льотчиків залишилися у літаку, частина якого знаходилася у землі.
У вересні 1941 року після успішного виконання бойового завдання зі знищення ворожої переправи через річку Дніпро та повертаючись на базу, у нерівному бою з двома німецькими «мессерами», був збитий літак, керований льотчиком О.Я.Чижовим, на південно-західному напрямку від села Красносілля. У 1953 році останки льотчика О.Я.Чижова були перенесені у центр села Бреусівки до братської могили.
Кісін Михайло чб6 вересня 1941 року А.Гітлер підписав свою найбільшу знамениту після «Барбароси» директиву № 35, яка стала для німецьких військ вихідним документом стосовно оточення ПЗФ і наступу на Москву.
12 вересня, із запізненням на дві доби, до виконання наказу А.Гітлера по оточенню всього ПЗФ підключилися танкові і піхотні з’єднання проти армій «Південь», що знаходилися на Кременчуцькому плацдармі.
За самі лише села Пригарівку і Штефани бої тривали 8 днів — із 6 до 13 вересня 1941 року! Якщо села Бутоярівка, Булахи, Бражники, Калашники були вже окуповані фашистами 7 вересня 1941 року, то бої за Пригарівку, Ольгівку, Сушки, Сухий Кобелячок, Андрійки, Кугутівку тривали, а окупованими стали аж 15 вересня, як і Козельщина.
За даними Подольського військового архіву, в одному із журналів бойових дій міститься наступне: «Село Пригарівка, яке знаходилося біля шляху Кременчук — Кобеляки, опинилося на вістрі наступу німецьких військ армії генерала Клейстера, які оточували війська Південно-Західного фронту з Кременчука.
Родичі Москаленка Іана Михайлоича Так з 7 вересня 1941 року 4-ий танковий полк (він же 132-а танкова бригада) вступив у бій у районі Штефани — Пашківка. 55 танків: КВ-7 (2 шт.), Т-34 (16 шт.), Т-26 (23 шт.), БТ-7 (9 шт.) — розділилися на три групи (танки Т-34 тільки-но з’явилися на озброєнні, а у районі Штефани — Пашківка їх було 16)». А станом на 11 вересня з 55 танків залишилося всього лише 18.
6 вересня 1941 року до бойових дій на цій ділянці фронту був задіяний Кавалерійський полк (КК-5) кінної армії С.Будьонного.
У ході оборонних боїв із гітлерівською армією сотні червоноармійців поклали свої голови на наших полях. Саме у братській могилі села Пригарівки поховано 109 воїнів тільки з частин і підрозділів 617-го, 584-го, 492-го стрілецького полків, 465-го гарматного артилерійського полку, 257-ої окремої мотострілецької розвідувальної роти 199-ої та 300 стрілецької дивізії, 602 окремого батальйону 304-ої стрілецької дивізії, третьої окремої, 132-ої танкових бригад 38-ої Армії Південно-Західного фронту, які загинули 6-11 вересня 1941 року.
На полі бою, крім розбитої техніки, — а це, в основному, були танки — поклали голови сотні воїнів, які боронили ці землі. Вони були поховані у полях, лісосмугах, а потім перепоховані у братські могили сіл; та, на жаль, не всі.
Відомими стали лише одиниці. А скільки їх, невідомих, спочиває у цій святій землі? Про них потрібно пам’ятати і берегти у пам’яті прийдешніх поколінь.
За часи активізації пошукових робіт удалося встановити дані про загиблих на наших землях; відшукати їхніх родичів, які свого часу листувалися з учнями Пригарівської школи, а також приїздили на могилки загиблих, — як, наприклад, із сім’єю Василя Григоровича Старовєрова (фото 1). За могилкою вбитого доглядав до перенесення у братську могилу житель села Пригарівки Семен Григорович Чирва. У село неодноразово приїжджали мама, сестри і дочка покійного воїна, уродженця Новгорода (фото 2).
У 1975 році приїжджала сестра Дем’яна Пилиповича Вязмітінова (фото 4).
Також приїжджала сестра із племінником та сином (1987 р.) полеглого воїна Івана Михайловича Москаленка, танкіста (фото 3).
Початок контрнаступу було заплановано на 8 вересня, однак зосередження військ затяглося через перебої у роботі залізниці та дощову погоду. Перед військами ставилося завдання ударом із трьох боків відрізати від переправ і знищити дереївське угрупування німців. Наступ розпочався 10 вересня. На деяких ділянках ворога вдалося потіснити, але через дві доби продовження контрудару втратило сенс.
У боях 10-12 вересня воїни багатьох з’єднань і частин 38-ої армії проявили зразки мужності і героїзму. Після заволодіння Озерами атаку групи танків західніше села очолив старший лейтенант А.С.Журавльов. Уродженець Козельщинського району, він чудово знав місцевість і вивів свою групу на вигідну позицію. Прицільним вогнем танкісти знищили ворожий танк, дві бронемашини, десять гармат і мінометів.
Запеклий бій розгорнувся західніше Бреусівки, де на позиції 555-го гарматного артилерійського полку (командував старший батальйонний комісар Н.Н. Мананников), увірвалися 12 німецьких танків із десантом на броні. Батареї старшого лейтенанта В.Є.Ананьєва і лейтенанта А.І.Бакульманова відкрили вогонь прямим наведенням і підбили 5 танків.
Противник безперервно тіснив наші війська з фронту і флангів. З’єднання, які виривалися з оточення, через кілька кілометрів знову потрапляли в оточення. Підрозділи танули на очах. Часом від з’єднань залишалися тільки їхні штаби з частинами забезпечення й обслуговування.
У цей грізний час шаленого наступу німецьких завойовників жителі села Пригарівки допомагали червоногвардійцям: підліковували їх, а потім переводили за лінію фронту. Такими були Олена Вікторівна Ляшенко та Михайло Миколайович Кісін, яким врятовані щиро вдячні. За це відважні селяни отримали партизанські посвідчення (фото вгорі).
Ця битва закінчилася перемогою німців. Загибель ПЗФ відкрила ворогу південний шлях до Москви і на Лівобережну Україну.
Зламавши радянську оборону в районі Нових Санжар, противник 16 вересня розпочав стрімкий наступ на Полтаву силами 52-го армійського корпусу (командував генерал Брізен). На ранок 18 вересня 1941 року радянська оборона під Полтавою була зламана. А вранці 19 вересня 1941 року війська німецького 52-го армійського корпусу увійшли у Полтаву. Бойові операції на теренах нашого краю продовжувалися 68 днів, до 13 жовтня 1941 року.
Настали довгоочікувані часи переможного наступу та звільнення від фашизму. Це був час великих бойових звершень, великих втрат і великих перемог, який назвав своїх героїв. І ми все це повинні пам’ятати.

Підготував
Іван ДАШІВЕЦЬ,
учитель-краєзнавець
с. Пригарівка

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Реклама

ЛОГОТИПчик

Статистика

Сьогодні
Вчора
За тиждень
Минулий тиждень
Місяць
Минулий
За всі дні
43
1730
6781
17858
26488
79093
1789851

Прогноз
1536

11.03%
7.35%
13.83%
0.57%
0.33%
66.89%
Online (15 minutes ago):12
12 guests
no members

Ваш IP:54.36.148.72