Пам'ять серця

Останні новини

  • ДЛЯ НЕЇ ХОРІШКІВСЬКА ЗЕМЛЯ СТАЛА РІДНОЮ
    Із Сибіру — до ХорішокКоли онуки були малими (а їх у Раїси Єгорівни четверо: три хлопці й одна дівчина), вони сідали гуртом, брали географічний атлас, і бабуся Рая починала «урок географії»:— Дивіться, діти, де ваша бабуся навчалася, де жила і звідки сюди приїхала. А показувати було що… Ось тут, у Забайкаллі (Читинська область), народилася... Ось сюди, на Алтай, маленькою — у дитинстві боліли суглоби — медсестра возила дівчинку лікуватися. Середню й вищу освіту здобула у Тюменській області, вивчившись на вчителя російської мови та літератури. На четвертому курсі вийшла заміж, народила доньку; працювала у Бєлгородській області…
  • ВІДГУКНІТЬСЯ, РОДИЧІ!
    Я сама харків’янка, але родина моя уся, із першого коліна, з Козельщини, а точніше — з хутору Омельничого. Я хочу знайти нащадків своїх родичів. У мене є лише деякі відомості про них та одна фотокартка. На цій світлині зображені моя прабабця та її сестра. Прабабусю звали Тетяна Соха, а її сестру — Анастасія (баба Настя, як звали її родичі). Прадідуся звали Федір Прус. 
  • ЖИТТЯ БУЛО Б НУДНИМ БЕЗ ДИВАКІВ
    У світі, де панує відчайдушна боротьба за економічне виживання, будь-яка оригінальність видається дивацтвом — зумисним, нарочитим. Але коли заходиш до цієї садиби, розумієш: усе, що потрапляє тобі на очі, навіть ненароком, — невигадливе, простеньке — вписується в інтер’єр і екстер’єр природно й невимушено, прикрашаючи двір і хату і водночас характеризуючи їхнього господаря.

Пам'ять серця

ПАМ’ЯТЬ

У цих рядках — подих війни, грубість суворих окопних буднів, ніжність солдатського серця, віра у Перемогу... Це своєрідний літопис часів воєнного лихоліття, звернення до героїчного минулого наших предків, заклик до нещадної боротьби із загарбниками.

Згадки про своїх рідних дбайливо плекають у багатьох сім’ях — листи, нагороди, фото. Та не кожен здатен берегти пам’ять чи не про усіх своїх земляків, по крупиці збирати різні відомості у архіви, щоби потім знову і знову нагадувати нам про них.

Вічним. Живим

ічним. жиимРобочий день добігав кінця. Сонце ставало дедалі червонішим, сковзало по заморених обличчях людей, що поспішали до домівок. Я стояла у переповненому тролейбусі і дивилася кудись удалечінь, крізь голови, капелюхи, руки інших пасажирів. Тиснява потроху слабшала, і я мала змогу краще роздивлятися краєвиди за вікном. Ні про що не думалося, нікуди не поспішалося. На мить навіть здалося, що я їду в необмеженому часі, у просторі безкінечних хвилин. У вухах грала спокійна «How I Became The Bomb — Ulay oh», що лише додавала легкості у цей теплий згасаючий день. Промінь лоскотав мені щоки, я посміхнулася. На роз’їзді сновигали машини, пішоходи чекали своєї черги на показнику світлофора. Тролейбус доїжджав до зупинки «Меморіал Вічно живим».

Дитинство

дитинстоНемов сон — приємний, солодкий, милий — пройшло моє дитинство. Начебто ще зовсім недавно я бігав від бабусі Соні з вудкою на став порибалити.
Як зараз пам’ятаю ті мрії, що гостили у моїй дитячій голові. Пильно вдивляючись у поплавок, я марив тим, як стану колись військовим. І неодмінно прикордонником! Моя уява чітко змальовувала мені сюжети повсякденного життя застави. І звісно, завжди присутні моменти затримання мною ворогів, які намагалися перетнути кордон нашої держави — тодішнього Радянського Союзу.

Реклама

ЛОГОТИПчик

Статистика

Сьогодні
Вчора
За тиждень
Минулий тиждень
Місяць
Минулий
За всі дні
106
1860
1923
10947
30616
70044
1100942

Прогноз
1224

10.95%
6.42%
16.47%
0.62%
0.49%
65.04%
Online (15 minutes ago):22
22 guests
no members

Ваш IP:54.227.104.53